Струмочок
Яром, ген, за товстелезну вербу,
зажурено дзюркотів Струмочок. Безрадісно спостерігав, як обіч його
канви-бережків радіє життю травичка, як у ній граються в хованки
коники-стрибунці, але все це його не тішило,бо почувався нікому непотрібним.
--От, якби я був, як моя тітка Річка! -
думав малюк, – або, як дядько
Ставок… Вони всім у пригоді стають! Їх люди поважають. А я плутаюсь у густій
траві та й більше нічого…
Вчула
клопіт журиводи Жабка. Сіла проти сонечка , на сухій гілочці та й замислилася.
Аж раптом з її надутих щічок виквакнулась ідея:
- Слухай, Струмочку, а давай ми тебе перегатимо?
Той здивовано глянув на Жабку.
- Тоді ти виростеш, - продовжила думку Ропушка.
--І буду як моя тітонька?
- А чом би і ні, -підморгнула співрозмовниця - Он там, біля верби, і насиплемо
гребельку.
- Урааааа! — крутонувся фонтанчиком
Струмок.
Жабка слів на вітер даремно не кидала і відразу взялася до роботи. Гатка видалася на славу!
-- Скоро ти станеш ого-го ,яким! – задоволено мовила
будівельниця милуючись роботою.
- Мрії збуваються, - пробулькав Струмочок.
І справді, з кожним днем, жабки товариш, ріс,мов на дріжджах.
Але за вербою, де ще донедавна він гуляв з
промінням Сонечка,що виблискувало в його водах,життя згасало: в’янули квіти, звідти летіли куди інде
метелики і, навіть, його друзі, коники-стрибунці,
збиралися в путь-доріжку.
--Де ж ти, Струмочку? Ще трішки і мене
не стане, - журно
зітхала і травичка.
Почув
журу сусідки Струмок. Соромно йому стало: «Про
що я тільки думав?" -
бідкався.
--Ех,прощай гребелько--,махнув синім рукавом
племінник тітоньки Річки та дядька Ставка і розлився по давно протореній ним доріжці, даруючи своїм добрим
друзям сонячний настрій ,що панував у кожній краплиночці його душі.
--Гарно бути вдома і відчувати себе
потрібним,--вигукнув він жабці,котра дрімала в промінні літа і шмигнув за товстелезну вербу ховаючись у густій траві.
|