Струмочок

Струмочок

  Яром, ген, за товстелезну вербу, зажурено дзюркотів Струмочок. Безрадісно спостерігав, як обіч його канви-бережків радіє життю травичка, як у ній граються в хованки коники-стрибунці, але все це його не тішило,бо  почувався нікому непотрібним.
--От, якби я був, як моя тітка Річка! - думав малюк, – або, як дядько Ставок…  Вони всім у пригоді стають! Їх люди поважають. А я плутаюсь у густій траві та й більше нічого…
   Вчула клопіт журиводи Жабка. Сіла проти сонечка , на сухій гілочці та й замислилася. Аж раптом з її надутих щічок виквакнулась ідея:
- Слухай, Струмочку, а давай ми тебе перегатимо?
  Той  здивовано глянув на Жабку.
- Тоді ти виростеш, - продовжила думку Ропушка.

--І буду як моя тітонька?
- А чом би і ні, -підморгнула співрозмовниця - Он там, біля верби, і насиплемо гребельку.
 - Урааааа! — крутонувся фонтанчиком Струмок. 
Жабка слів на вітер даремно не кидала і відразу взялася до роботи. Гатка видалася на славу!
-- Скоро ти станеш ого-го ,яким! – задоволено мовила будівельниця милуючись роботою.
 - Мрії збуваються, - пробулькав Струмочок.
 І справді, з кожним днем, жабки товариш, ріс,мов на дріжджах.

   Але за вербою, де ще донедавна він гуляв з промінням Сонечка,що виблискувало в його водах,життя  згасало:  в’янули квіти, звідти летіли куди інде метелики і, навіть, його друзі,  коники-стрибунці, збиралися в путь-доріжку.
  --Де ж ти, Струмочку? Ще трішки і мене не стане, - журно

зітхала і травичка.
   Почув журу сусідки Струмок. Соромно йому стало: «Про

що я тільки думав?" - бідкався.

--Ех,прощай гребелько--,махнув синім рукавом
племінник тітоньки Річки та дядька  Ставка і розлився  по давно протореній ним доріжці, даруючи своїм добрим друзям сонячний настрій ,що панував у кожній краплиночці його душі.
 --Гарно бути вдома і відчувати себе потрібним,--вигукнув він жабці,котра дрімала  в промінні літа і шмигнув за товстелезну вербу ховаючись у густій траві.