Так душевно, аж серце щемить...Так, на жаль в дитинство немає вороття, лише спогади відносять нас у ті далекі щасливі дні, де ми почувалися такими безтурботними і життєрадісними!Гарний вірш, пані Катю!
Час вже...Та не кожному є куди вертати, адже ситуація в державі так і не змінилася...А люди виїзджають не з доброго життя...Щемно і ностальгійно написано. Дай Боже дочекатися покращення!
Який він милий - Ваш сніжок, хоч і нежданний...І в нас сьогодні зима хазяйнує.Вже сніг майже розтанув був, а зимонька знову повернулася і нагадала про себе!
Вітаю новостворену творчу сім'ю Лесюків-Крісманів і зичу:
До щастя стежина стелилась, Ви двоє зустрілись на ній, Вона вам серця поєднала, даруючи радість надій. Вам, Романе й Наталю, судилося стати На вишитий щастям рушник, То хай же кохання і вірність Будуть у вас на весь вік.
Не знаю-не знаю...Мені здається, що ми, творчі люди, дещо ненадійні, бо завжди зосереджені на своїй творчості і мало уваги приділяємо своїм близьким...Щиро вдячна, пане Анатолію!
От жити, а чи доживати ? Тут кожен вирішує сам. -щира правда. Все залежить від кожного з нас.Не дарма ж кажуть:хочеш бути щасливим, будь ним.Добрі зерна засіяні в кожному, та не кожен вміє дати добрий врожай.Адже без виховання в собі високих моральних цінностей гарних результатів не досягнеш.Мудрий вірш, пані Катю.