Я б назвав цей твір римованою прозою нашої історії, кожен рядок натягнутий як струна болем героїзму нашого народу. Памятаймо і пишаймося цим Це потрібно не мертвим, Це потрібно живим
Вам дуже гарно вдалося передати діалоговий монолог, він по своєму ритмічний емоційний динамічний і непередбачуваний, я з цікавістю на одному подиху дочитав до кінця. Не засмучуйтесь, тепер у вас є крила, а вже вони принесуть вам ще багато кохання
А я зрозумів це таким чином: це вірш про втрачене кохання, ви дуже кохали цю жінку а вона до вас не йшла (тобто не відповіла взаємністю) А Зрештою у неї налагодилось своє життя (можливо вона вийшла за іншого заміж) а у вас своє. Але рядки "твоє щастя живе (або одне - тобте інше роздільне з вашим) і мене не забуде" означають що все таки крізь роки вона зберагла до вас теплі почуття. Жаль що назад не повернути роки і не заснувати спільне одне щастя для вас двох. Проте рядки "хай тепер все мине горя більше не буде" означають, що ви її відпускаєте. Правильно, що було того не повернути, а жити треба далі... Отак от, моя думка, вибачте якщо не так зрозумів.
Не треба розмови Багато там брешуть Різною мовою Лапшу різну чешуть. Лише у очах Не сховається правда У тих зеркалах Істина завжди. Трохи за формою не вдався експромт, ну але змістом я вас підтримую