любий пане Стожаре! вдячна Вам щиро... майже поему Ви написали "у відгук" ромашці моїй експромтом - і стількм в ній красивих емоцій, образів і слів... душею перевисаю...
пане Ігорю - сильний вірш... Ви мене майже розплакали... так у Вас - щиро вийшло, бо тема часто ця звучить, але - у Вас вона "пробирає"...
Безшумно тіні плавали стіною, Одна із них, ніби несміло, йшла за мною. Калюжа куряви всмоктала придорожній бруд, Окурки східцями валялися ось тут... --
тут щось таке загрозливо-невідоме, містичне переслідує ніби - саме невидиме, тільки тіні виявляють його... це - соціум... маятник... енергетичний вампір... гроші, влада... темрява і зло... чи хто як його і провідчує... і одразу ж абсолютно реальна урбаністична картина... з розкиданими недопалками... що робить тіні ще реальнішими...
ну, і звичайно ж, увесь сюжет і вся ситуація...
...така, під тином, українська воля.
Мідя́ки дзенькнули в бруківку, Дзе-ень… Безславно так зкінчився їхній день.
а мене патрясла ілюстрація... - отак це виглядвє у символах... дуже сильно висловлено - отакий відгомін мають події у матеріальному світі - на рівні метафічичному... чи навпаки?...
ця ілюстрація нагадує мені слова Христа про чи не найбільший подвиг того, хто віддасть життя власне заради ближнього свого... це додає висоти звучання Вашому віршеві, пані Катерино...
люба пані Катю, дякую Вам радісно за увагу і емоції позитивні Ваші... такі сприйняття - окриляють, Ви ж знаєте... важливо знати, що тебе - чують... як оце Ви, пані Катю, чуєте мене...
дяка Вам і вітання зі святом Водохреща... радості і здоров"я... Божої благодаті...