дякую, любий пане Стожаре! отакі різниці тонів емоційних... і мишка - дрібненько-зубо трухляві горішки порохнявить... за плінтусом... кожен переживає свої почуття... врешті - світило і за плінтус промінчиком зазирне...
дякую і Вам за "класику"... тільки Ви - "почули себе"... нав"язування Богові рис "головного рабовласника", тим паче Ісусу Христу - ну, вибачайте, але це психо-філософо-залежність від авторитетних джерел... недодуманість, чи й зовсім не думаність...
Дається воля лиш тому народу, хто в боротьбі здобуде її сам... - і ця боротьба має сприйматися виключно як вогонь і кров?... а який народ, оглянімося на факти "реальної історії", здобув свободу у боротьбі кровавій, "поборовши страх" смерті і посіявши ту смерть замість жита?... хіба "на місце старих паразитів не приходять щораз нові паразити"?... Ви знаєте таку революцію, яка звільнила б саме НАРОД, як поняття збірне, і ЛЮДИНУ - як індивіда? дала б їм Свободу?... та й що таке Свобода?... чи можна її дати чи взяти?... кому вона належить?... чи не всередині кожного з нас вона живе?... і чи не там варто починати "революцію" - тільки не зо старими гаслами і розуміннями...
дякую Вам за емоційний коментар... це - довга може бути розмова... і цікава... чи можете висловити Ви, чого саме конкретно прагнете, бажаючи Свободи - для початку самому собі?... чи можете конкретно сказати чого хоче, прагнучи Свободи кожен з нас?... і справді - чого саме?...
свободи купувати все, що хочеться і стільки, скільки хочеться? тобто, повна і необмежена свобода споживати... чи це - свобода творчого труда?... що звучить досить абстрактно і не так уже й привабливо?... свобода бути собою і поважати свободу кожного - також БУТИ СОБОЮ, думати самостійно і не залежати від "пресу" авторитетів, ложних "богів", тієї ж таки "суспільної думки" - чи свобода бути людиною-роботом, такою як усі, не висовуватися, залежною від авторитетів і трафаретних лозунгів-закликів-розумінь? - і так далі, і так далі! то про яку своободу ми з Вами говоримо? за яку саме "тіло й душу покладемо"?
запитайте тих, хто кличе на барикади - за яку свободу ідемо вмирати, і вони Вам палко скажуть у відповідь - як ти таке можеш питати - за Свободу, за святу нашу Свободу, за... !!!! - але нічого конкретного...
хоча вірш цей власне усього лиш про різницю між тими, хто кличе інших палко, а сам пересиджує буремні роки у безпеці, і тих, хто мовить тихо, мудро і у випадку Голготи - Сам приймає тернового вінця, а не перекладає цього тернового вінця на інших, які повірили і пішли слідом... чи поруч...
де багато крику і пристрастей - там мало справи і відповідальності...
і останнє - у кожному кровопролитті зацікавлені ті сили, які годуються енергією кровопролить - крово-жертво-їди... ви вважаєте їх істотами вигаданими і міфічними? - від того, на жаль, природа їх агресивна і "провокативна" не міняється... як і їхні впливи на "закликантів"...
занадто багато питань і відповідей... захочете - розберетеся... з глибоким шануванням - В.С.
дякую, пані Тетяно! ребус у тому, що ті, хто, може, вважає собе "господами" - тим паче раби... а Лєрмонотова люблю завжди... колір напрямку руху нашого?... усі можливі кольори... а от заклики до кривавих подій - однозначно кольору вогню і кіптяви...
тут, пане Ігорю, про відповідальність за власні наміри і вчинки... це ура-патріотам різних мастей "на замітку"... хоча, вони якраз нас не читають... на жаль... у такому разі - нам самим.. заради орієнтування правильного... приблизно отак...
згода, пане suziria... єдине лиш - чи тепер вони з"явилися, чи тільки личини підретушували... бізнес-плани... 300 відсотків прибутку на всьому... усе живе і сутнє, не виключаючи і людей, стало для них тільки засобами... самі себе і поглинуть - жадібність їхня паталогічна і бажання-задоволення поглинуть їх самих...
дякую Вам, люба пані Катю... на білому тоненькому перкалі вишивала мама моя "гладьою" ті виногради і квіточки - ще коли я тільки мала й на світ наш білий явитися... все дитинство я тихо ними милувалася - тими рушниками, пошивками, і вишитими простинями... і зараз милуюся на мамині рушники вишиті (уже й мама моя у ирії...)- а перкаль - білий, а кольори - живі - такі самі, не полиняли... навіть дивуюся, як таке могло статися... мабуть, неодмінна любов моя береже їх від небажаних перемін... від тління...
пані Галино, коли знову потрапите на стежки Вашого дитинствораю і зустрінете ту налякану дівчинку - познайомтеся з нею, подружіться, візьміть її собі на руки, приласкайте її, пригорніть до себе - заспокойте і скажіть, що Ви її любите і ніколи не покинете її самою, беззахисною... і так при кожній зустрічі... можете забрати її з собою у "зараз" - де Ви доросла і вона, повіривши Вам, перестане боятися... тоді - все буде мінятися на краще...
"В народі кажуть :"Як не було щастя змалку ,не буде й до останку!" - а оцю "мудрість народну" просто викиньте із скарбнички досвіду Вашого - бо - кожному по вірі його... куди направлені Ваші думки і почуття - туди прямує і доля Ваша... теперішня і майбутня.... бажаю Вам щастя і радості сердечної - нечаяної...
На крилах його - неба синя блакить І сонечка промінь блищить золотавий. І зелень травички на крильцях його, А смужка червона - то колір троянди... -
гарно Ви, пані Галино, "розшифрували" забарвлення того метелика... так, ніби абстракна картинка якогось небесного маляра у квітник Ваш легкокрило завітала... гарний настрій...