і в часи мого колгоспного дитинства псів-об*їжчиків, які "підпалювали людських корів" (знаєте ж, що означає -- підпалити корову? і що та корова означала в колгоспному селянському господарстві? і скільки років гроші збиралися, щоб ту корову з базару привести?...)позаочі називали осавулами, маючи на увазі жорстокість їхню і посіпацтво... мабуть, то народна пам"ять ще з післябогданових часів, коли в Україну ввійшли петрові регулярні війська -- (есаул?...). Борис Грінченко пояснює значення цього слова, як "помещичий приказчик" (... звелів пан двом осавулам витягти жида з хати...) -- том третій, стор. 64. можливо й цих осавул мали на увазі селяни уже радянської доби, таким чином слово не зникло з використання, набуло додаткового смислу. щодо Вкраїни, то це не мій новотвір, крім того, мовний наш український апарат справляється з такими збігами -- легко... бачу, у вас смак до поезії навіть більш вибагливий, чим у офіційних редакторів колишнього "Радянського письменника"... "...з учителів більше спитають..." наразі дякую вам за візит і, сподіваюся, ще будемо спілкуватися і надалі... з глибоким шануванням -- В.С.
5. тонко підмітили Ви -- "Нас боялись, вбивали, палили,- а за те, що були- не юрба!" -- і зараз нищать саме за те -- люди ми, проз усе і всупереч всім намаганням, Божі люди... сильний і щирий вірш Ваш.
5... Ми не вірили в те, що вони казали... і не віримо тепер... і не повіримо прісно... бо "... в серці маємо те, що не вмирає..." це -- таємниця... наша... вони -- не розгадають... над нами -- Бог! Будемо...