так... він називається -- мій стиль у мене є послідовники... я не спеціяльно так пишу... я так чую і вони так дихають... якщо би я читала -- все було б пластично і логічно... що можу сказати -- треба йти за віршем... наголоси у нас плавають, в мові нашій -- хоча я цим не зловживаю... у мене трапляються наші подільські наголоси, як їх називають, але це не тільки Поділля моє, а й ще, за думкою професора Каранської (покійної), плюс 16 областей такі наголоси мають... отак можу сказати на моє "виправдання"... маю вірші і в класичному стилі написані... але "теперішні" здаються мені цікавішими... дякую Вам за увагу, пані maja... от звільнюся трохи -- обов"язково завітаю до Вас... з найкращими побажаннями -- В.С.
дякую, люба maja! Коти дуже людиноподібні істоти... стільки у них НАШИХ рис у поведінці, в характерах, коти -- ніби люди, але без нещирості і різних інших недосконалостей людських наших... гарна "ікона"... не знаю, чи вдалося мені одіслати Вам відповідь на повідомлення попереднє Ваше... сподіваюся, що вдалося... як пересвідчитися поки що не знаю...
Дякую любий пане Дідичку!! мабуть, справа в тому, що всі наші матері українські чимось схожі на образ матері, змальований Шевченком... через те він і геній... умів бачити вічне і загальнонародне в конкретному... скажу тільки Вам самому, що в цьому образі -- і бабця моя, і мама, і навіть якоюсь мірою я сама... цікаво, що Ви відчули цю зовсім нічим не виявлену у віршеві -- збірність... Дякую Вам іще раз... щиро.
ДЯКУЮ, ШАНОВНИЙ ПАНЕ ЧОТИРИВІРШЕ, (правильно я прочитала Ваше ім*я?...)з радістю дізналася од Вас про головне, що вірш тримає у напрузі, ніби сам ось-ось стрибнеш... це те, чого я й намагалася досягти -- відчуття напруги -- ані шелесь!..цілковитої обережностій обачності... терпеливості і настороженості... безтілесності тінеподібної цього первісного мисливця... ще дякую за підвищення мого рейтингу -- не знаю до пуття, що це означає, але думаю, щось дуже-дуже гарне і важливе... то й втретє одсилаю Вам вдячність мою щиру...
котів не можна не любити -- їх можна щонайбільше в сторону негативу -- не знати... не помічати... але щойно ви їх помітили, спостерегли їх -- одразу й полюбите, бо вони особливі істоти... скажу заради об*єктивності, що й собак люблю... але коти -- то... іще ті штучки...
ні, гібрид -- ні... це той самий кіт, тільки в іншій ситуації... є ще один -- "Кіт мовчить..." -- поставлю його... до товариства... хотіла написати іще "Кіт рятує", але, може згодом... Коти -- цікаві істоти, таємничі... тільки з людьми розмовляють голосом -- тобто, "нашою мовою", а між собою -- мовчки... телепатично.
думаю, Вам вдасться так поніжитися, як мій золотаво-рудий Лаврін... хай і місяць полоскоче Вам пахучим медовим пальчиком за вушком... і ангел присниться...
дякую... казали у нас: "...добре живеться котові й попові..." з таким комфортом і задоволенням уміють спати, та й жити, оці вучаті обранці долі... може, не зайве б повчитися в них -- я про себе...
пристрасно?.. можливо, що й так... біла наречена... дякую, Галочко, заходьте -- радітиму Вам... а зима -- чи варто журитися, що так тепло цього року? як на мене -- хай так було б хоч би і щоріч...
так, наша мова -- осучаснений санскрит, є така думка спеціалістів... а слів, цо підказують, багато... Сонце, для прикладу -- сон-це... це сон... може, таке гарне, що сном хтось вперше його назвав... а може -- сонце наше -- усього лиш ілюзія (сон) -- стане ж свого часу "нове тнебо і нова земля"... то й сонце стане нове... дякую за візит і за розмову цікаву...
дякую, любий Мартине! приємно знати, що читаєте мене, що дивуєтесь... я - денний страж -- ду-уже спостережлива штучка... це ви зауважили точно... то ще раз -- дякую...