Ішов дощ. Ішов собі, йшов – скрізь ішов, бо не йшов нікуди. Не покрив капелюхом голову, не запнув розхристані підупалі груди. Не обирав дощ для задумливої ходи ні стежок, ні дороги. Стелився погляд його вологий йому під ноги – було цікаво дивитися, як розсипались, прозорі й сріблисті, краплини, об твердь розбиті, наче щасливі миті, або щедро розсипані Божі іскри.
В напівшепоті- напівплюскоті крапель, дрібних і неспішних, вчувалось дощеві відлуння вкрадливе, стихле і лагідне, минулих пристрастей переболілих і втішених.
Здавалось дощеві, наче схлипував час від часу хтось ображений, кимось зраджений, самотою вбитий – нишком зітхав за літом.
Несподіваний вітер, з нудьги, неввічливо пхнув у плечі і над вечір застукав дощ дрібно в чужі шибки, піднявсь на залізні дахи, позабивав у непримітні іржаві дірки мокрі свої срібні гвіздки.
Тьмаве світло грудневого дня одразу після полудня закотилося, як стара монета, на дно озера. Павуком раптовим спустивсь на село короткозорий вечір. Вітер згорнувся котиком і затих у спорожнілім гнізді лелечім. Дощ, простоволосий, босий!.. махнув безнадійно рукою на чужі вікна закриті і пішов задумливо проз стежки і межі, по озимому житі.
Дощеві грудневому зраділо озиме жито, вічно зелене: -- Йди, мій холодний друже, до мене… Дощ ішов самотою, задумливо і смиренно ішов, не розчувши привіту, по всьому світу, як ідуть від найдорожчих втрат – не забутих іще, але пережитих.
Вкотре дивуюся Вашій спостережливості ,глибокому проникненню в суть ,як природи ,так і людського буття ... По зеленому житі Від найдопожчих втрат , Але ПЕРЕЖИТИХ !!!
дякую, любий Мартине! приємно знати, що читаєте мене, що дивуєтесь... я - денний страж -- ду-уже спостережлива штучка... це ви зауважили точно... то ще раз -- дякую...
Послухай дощ! Шепоче щось, немов Бажаючи достукатись до серця Й схололу без любові в жилах кров Роздмухати, мов вітер тло озерця. Послухай дощ! Він змиє пелену, Що на душі безмовно сумом висне, Під нею враз надії промінь блисне, Всі почуття пробудить нам зі сну. Послухай дощ! А раптом скаже він, Кого ж тобі впустити можна в душу, Щоб жити захотілося ще дужче Й печалям всім поставити заслін. Послухай дощ! Під серця твого стук, Здається, хоче він налаштуватись, Аби любов зродилась в нім крилата І стерла з серця тіні від розлук...
Над нами дощ, Печальний вісник... Він знає, що близький той час, Коли проблем розєднають нас. Святитель площ, Страждань моїх намісник... І побратим запалених сердець В життя вливає ще один кінець..
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
це ви зауважили точно... то ще раз -- дякую... 
