рада, що Вам сподобався мій "Вальс"... була б я принцем, як он пан Мартин, ангажувала б Вас на тур... покружляти... бажаю Вам прекрасного принца і багато легких і невагомих вальсів...
перше, що прийшло на думку про "таку людину" -- що це Ви, пані Наталю... а хто іще?.. буду згадувати... вгадувати... дякую за коментар цікавий... і надовго...
то Вам тільки здалося, пане Мартине, що "шкіра" ідеального принца Вам "чужа"... дуже вона Вам пасує.. залишайтеся в ній, такій доречній до серця Вашого одежині.... дякую. з симпатією -- я.
так сам же світ, у якому ми сутніми є -- вишуканий "різношерстний мистецький арсенал красивих образів"... ми -- спостерігаємо і радіємо багатству і розмаїттю його... дякую, люба Rodzunochka, і за п"ятірочку в тому числі...
життя -- це художньо-поетична Ідея Творця... як можна не благоговіти перед такою геніальністю... для того нам і даровані почуття... дякую Вам, люба пані Наталю...
"...у кожного свій час ПРОЗРІННЯ..." любий пане Мартине, яку важливу причину Ви назвали мимохіть! так! коли засіяна нива сходить дружно -- то це сила, міць, життя, урожай! а коли -- одне зерня висунулось, друге десь там уже й до колосу вбогого добивається, інші -- сплять, згорнувшись тверденько, треті взагалі сходити намір втратили -- бачите, як у такому разі все виглядає... оце так зараз маємося ми в Україні нашій... та й чи так-но тепер так маємося?.. яка виникає думка у Господаря, спостерігаючи за таким станом ниви Його? пересіяти чи переорати, а тоді засіяти наново... треба нам прокидатися і потрудитися -- зіходивши дружно... тоді матимемо і силу, і долю, і Волю, ну і добробут... дякую Вам, друже мій любий, що мудро і відважно підтримуєте позиції мої... схоже -- ми з Вами -- "висходилися"... і за квіти вдячність мою прийміть, і за те повідомлення, яке прийшло мені приватною поштою. Дякую Вам за все!! з симпатією постійною -- В.С.
якщо Ви шукаєте позитиву -- то це якраз він і є... рада, що так співпало... дякую Вам за четвірочку... а автор обіцянки, можна його і політиком НАШИМ назвати -- це сказав Ісус Христос, коли Він прийде вдруге, тоді світ стане на ноги -- бо зараз відверто стоїть на голові... це дуже легко помітити, варто усього лиш увагу звернути... Бажаю Вам радості і Світла в серці -- бо це той самий найнеобхідніший нам зараз капітал... я серйозно... і з усією доброзичливістю до Вас... щасти Вам, Боже...
це -- поезія, стиль -- мій, так чую, так пишу. Дякую Вам за розуміння глибоке теми цієї "штуки", усе-таки, витонченої... ви праві, додаючи до сказаного про владу і про нас самих... єдино лиш -- не варто нам взагалі на ту владу розраховувати... навіть уваги на неї звертати не слід... то якраз і є поводирі... вони водять нас, користаючи з того, що ми сліпі, -- на роботу і відбирають плоди зусиль наших... Пророка треба шукати в Отчизні своїй, бо ж бачите -- кожному народові своя сорочка ближча до тіла... САМІ -- ніхто не допоможе, а так-но заважають... вигідне їм старцювання наше... бізнес.. Свобода -- в серцях наших, і життя у нас таке, які у нас думки і почуття... миолитви... саме для того і створюють жахливі умови поводирі, щоб думки наші були б усе чорнішими і чорнішими... щоб страх і зневіра володіла серцями нашими -- тоді безсилі ми.... Я впевнена, що з Божою допомогою -- справимося. як не ми -- то наступники наші. Ще раз дякую Вам за коментар. Дай Вам Боже усього найкращого! з глибоким шануванням -- В.С.
про своїх роботодавців: ...так само домоткана «еліта» наша самозванна: здирають по сім шкур з братів, збиткуються з сиріт і вдів і тими ж загребущими руками церкви будують і возводять храми!
розбещена мораль поводиря... на Небо не візьмуть за хабара. --
ви не зауважили, що це якраз про них і мовиться... стосовно Орлика -- невже я маю в цім листуванні перерахувати всіх, хто коло Європи терся за Україну і нічого не витер, хоч і відкоша не отримував відвертого?... то вже не моя, думаю, таки робота... коли всі дбають про свої інтереси -- це нормально, якби не за рахунок інших те дбання... з того все й почалося, що комусь давно-давно захотілося більше, чим інші мають і за рахунок інших -- от і сталося розмежування... нормально, чого ж би ні... але прийде час, коли ця норма стане тим, чим вона є насправді -- не буде так, щоб одні сіяли, а інші жали -- знаєте, сподіваюся, хто автор цієї обіцянки?.. ви не вірили в помаранчеву революцію -- отож бо й воно: лебідь, щука і рак... так і вийшло... єдино тільки сперечатися і вміємо... добре, залишимось кожен при своєму враженні... скажу лиш на остаток, тут не тільки і не стільки про політику сучасну... тут дещо інше головне... приємно було поспілкуватися з Вами... у Вас усе гаразд -- і слава Богу, а ми -- ПРОЗРІЄМО. з глибоким шануванням -- В.С.
о, мої закиди Європі -- не голослівні і це не просто заздрощі до ситості їхньої... у мене у льоху є картоплі з города -- ми ситі також... але згадайте, скільки шукав підтримки Пилип Орлик! і не отримав, хоч і не відмовляли однозначно, під завершення свого життя -- дуже розчарувався і... подався до Москви -- це, звичайно, іще одна помилка, думаю, з одчаю... на початку минулого століття -- також оголосили незалежність України від Москви і сподівалися, що Європа підтримає -- ні. Початок цього століття -- Помаранчева революція -- ми перемогли, безкровно, демократично! нам ввічливо показали на двері -- куди лізете з немитими ногами... і до тепер граються -- уже з нинішніми, так, продовжують підштовхувати мишку, поки жива... це -- в цілому. і головне -- я особисто ставила питання послам Німеччини і Чехії, під час їхньої зустрічі з пресою, чи справді вони, демократи і людолюби, вважають нормальним їхні наміри співпрацювати з Україною саме тому, що тут -- дешева робоча сила і сировина (не тепер, рокі 5-7 тому)... чи не занадто цинічно це звучить -- адже сила, яку тратить людина на виконання роботи -- та сама, що в Парижі, що в Києві, чи Захльопанці якій нашій... їм не знайшлося що відповісти обом... тому, вибачайте, пане... це не злостивість і не заздрощі -- це факти... і недоплачувати робітникові за роботу, як і затримувати зарплату -- католицька церква називає таке гріхом, що кличе про помсту до нЕБА, і дорівнює такого гріха до "чоловіковбивства"... що Москва, що Америка, що Європа -- усе те саме, тільки власними шкурними інтересами переймаються... бояться з Москвою посваритися... то й нас провокувати не варто... ми самі маємо турбуватися про себе -- усе решта -- обман і дипломатія...
просто прекрасний вірш.. не думаю, що це експромт, думаю, він увійшов до тієї збірки, яка й отримала поважну нагороду.... Дякую, люба Посестро, за глибину і Віру Вашу. Прозріємо! (на жаль не знаю, як відповідати на приватні повідомлення, тому неввічливо мовчу -- але я щиро дякую Вам за кожен Ваш рух і за кожне слово, люба ВалькіріЄ...)
Дорога Наталю, щиро дякую вам за відгук серця Вашого, а ще, дозвольте приєднатися до хору тих шанованих односайтівців наших, хто вітає Вас з літературною нагородою. бажаю, щоб наступною у скорім часі відзнакою стала премія імені Володимира Сосюри, якщо така іще продовжує існувати... так мені чогось подобається саме ця премія... може тому, що Сосюра -- поет винятково ліричний... але якщо Вам більше до вподоби Шевченківська -- то хай буде по Вашому...
о... люблю самоцвіти -- особливо смарагди, рубіни, алмази, сердолики, онікси, топази -- і т.д. Люба Roksa, не відмовтеся ж прийняти од мене на знак симпатії пригорщу алмазних крихіток -- я розсиплю їх тільки для Вас по всіх снігових наметах... коли присвітить сонечко -- Ви їх одразу ж і побачите! знайте -- всі вони Ваші... а ще вони виявлять себе під місяцем уповні...
дякую, люба Наталю!давно підозріваю, що в мені недорозвинутий художник сидить видать, замість пензля, у якому йому відмовлено обставинами життя, він послуговується словом... я серйозно так себе розхвалюю... бо справді з Вами згодна... іще раз -- дякую Вам...
от бачите, пане Мартине, як воно виходить: про що б не йшлося, а сприймаємо ми те, що нам близьке і співзвучне -- ви цей постулат доводите, казавши, що не помічаєте мороку, присутнього у викладеній історії, а тільки сонячне проміння "в очі"... це тому, що Ви дитя Світла... я так думаю... дякую за візит Ваш і за щедрість постійну Вашу...
люба Мурашечко! звичайно ж, доброго слова потребує все живе і навіть те, що ми вважаємо не живим, речовинне... добре слово -- це світло і тепло, людина, яка вітає іншу добрими словами -- щедра, як Сонце... ото ж і дякую Вам, за щедрість сонячну Вашу... такі слова -- надихають... і це чиста правда. ви -- знаєте...
"...з одного боку" -- і Ви мене одразу налякали й насторожили, бо в такому разі -- з друго мало б передбачатися щось протилежне першому... я кілька разів перечитала Ваш чудовий коментар, заким остаточно пересвідчилася, що й "друге крило" вашого враження -- біле! тобто, що вірш сподобався Вам з обох боків... тобто, сподобався вцілому... несподівано вийшло у Вас, також нестандартно і оригінально.. до речі, можливо такий "хід" варто взяти в актив -- увагу -- ну просто пригвинчує, пришпилює до написаного! дякую Вам щиро і осміхнено... любий nasvictorе
отакі метаморфози -- від янгола -- до мороку: процес... дякую Вам за все, люба Наталю... шкодую, що трохи засмутила Вас... усе добре... усе -- досвід...
з України, з бАтьківщини, з дому їхали поети в невідоме. і Поезія, як виснажена шкапа, брьохала за ними по етапу.
прощавайте! верби над ставами, прощавай, Вкраїно, рідна мати, не ходи, Поезіє, за нами, не дивись, як будемо вмирати… не ходи. не додавай нам кари. не для тебе мерзлота північна. ми впадемо у сніги, як в білі хмари, і воскреснемо – бо ти, Богине, вічна.
то ж вернись хутчіше в Україну, розпусти на траур русі коси. в лузі чийсь гнідий стоптав ожину, наше жито хтось звалив в покоси… чи його споїли упир-зіллям? чи він кров ссав замість молока? Боже, світом Твоїм править божевілля! глину місять – буде толока…
табуном шаленим місять глину – кров людська! набралась в кінський слід… де поети гинули з Вкраїни – рими чвиркають з під кованих копит.
…знали ми натхнення віщі злети. ми серця зривали у напрузі. вороги народу – ми? поети? хто ж тоді тобі, народе, друзі?..
Ми не вміли торгувать собою, не точили з вуст фальшивих од. Боже! світом править параноя – сам собі став ворогом народ.
…то ж вернись, Богине, в Україну, хай здригнеться закривавлена рука. а покИ що – місять, місять глину… перші ми – ще буде толока.