всім доводиться чекати Поета, заким він в емпіреях витає... думаю, найнетерпеливіший у цьому переліку -- чай... гарний вірш.. оригінальний... а я якраз в "хатині-мазанці" з ноутбуком і інтерентом засіла... солов"ї будуть весною... все разом -- і екран (монітор)у світ, і вікно -- в життя живе -- в сад-город-на долину... красота!.. як у Вашому вірші
ми з Вами, пані Наталю, ніби зговорилися... і я там поруч з Вами -- про те ж, та тільки іншими словами...
та-а-ак... а нічого випадкового в світі не буває... вірш Ваш сильно кличе схаменутися! якби то... а на собак Тарас Григорович незаслужено наїхав... собаки -- хороші.. правда, поки в зграю не зіб"ються... тоді -- звірі і все... так і люди -- зіб"ються в зграю -- собаки собаками... (нема, на жаль, личка звичного, щоб передати "жартую"...) зграя людська... це страшна штука...
Та скільки зможу – крильми затулю Я ближнього від скверни цього світу, Впиратимуся злу несамовито Й навік себе до Правди прикую. -- так може виявити себе так-но мудра душа... прекрасні наміри і рядки, пані Наталю...
як і я -- з необережності дитячої... Ваші тато й мама люблять Вас, пане Мартине, і все давно пробачили... навіть і не образилися, скорше за все... а зілля з вишні -- то вишняк наш український?.. ммм... я також вишняк люблю... таке пахуче і солодке темно-вишнево-прозоро-рубінове винце...
дякую, пані Мурашечко... бажання завжди бути разом і справді непереможне... коли мушу відлучитися з дому у якихось нагальних справах -- сприймаю щораз за драму... а назад до хатини своєї лечу зигзицею, щоб не печалилась вона без мене усіма сімома своїми вікнами...
всі ми приходимо у земну нашу "школу" аби засвоїти власний урок... кому не вдасться -- той повернеться, щоб повторити пройдене... сумно? але не безнадійно... є така теорія... дякую...
любий пане Мартине, Ви, бачу, лицар трішечки печального образу :)... стосовно зерна і полови... Ви праві, але оскільки всі ми маємо безсмертні душі, то відсоток сходів (проростань в смислі) на заклик Сурми буде без втрат... на всіх нас з однаковою любов"ю дощ іде і Сонце світить... рада візиту Вашому і словам Вашим...
я знаю, любий пане Мартине, --- знайдете і ні на крок не заблукаєте... отак прислухаєтеся до себе на мить і скажете -- ага, мені туди... і точно -- там буде Ваш рай... бо я Вам так бажаю...
тут ми з Вами, пані Валькіріє, однодумці... Людина також, поспить-поспитьт у землиці, а тоді, на поклик Бога -- повернеться "додому" в тілі своєму, збереженому... є у святому писанні момент, де йдеться про час, коли всі постануть в тілах, хто б де не поховався -- земля оддасть своїх, вода -- своїх, вогонь -- своїх... великий момент! уявити собі! цікаво... як розсада майбутнійх овочів, що зараз сходить у мене на підвіконні.... дякую Вам за все, люба Валькіріє...
...Зігріти дай свої долоні, Здолаю світ до тебе пішки, У росах викупаю ніжки, Сам розчинюсь в твоїм полоні, У сяйві місяця доріжки...
красиво і... лагідно... гарний вірш... весняно-натхненний... але чому ж "коханка"?.. хоча, якщо будете з нею до останку, то це справу міняє... щастя Вам, пане Мартине, і взаємності...