У лісі, в смараґдовім оксамиті, у прихистку від буднів і суєт, З хитання сосен і з гойдання віття, здобуде вітер диво-менует.
А тремоло- з листочка на осиці, Пасажі й гами- з шелесту трави, стакатом заяріють блискавиці Над батіком рясної мурави. дуби могутні заведуть каноном Свої басисті теми...Древній міт Підхопить їх кедровим баритоном І дві вербиці, і калини рід Засопранують, і запрагне неба симфонія і весь пралісів дух. Ловити звуки в нотний стан не треба, бо ім потрібен просторовий рух. У лісі, в прохолоднім фіолеті, На мить згублюсь від втоми і думок- І хай мені заграє нa кларнеті Музика- ясен в ритмі під струмок... І хай мене наповнять звуки лісу Енергією з голочок ялин. Вдихну ефірні дари Туї й Тису- І я, і ліс, і ми- вже дух єдин! У лісі, в смараґдовім оксамиті Розвію легко свій сердечний щем... І буде пам"ять солодко бриніти Про той пресвітлий лісовий едем.
|