Дякую Вам,пані Наталіє,за пораду і за вірш.Порадою обов*язково скористаюсь.Мій твір написаний теж давно і в ненайкращий період.З часом світогляд міняється,змінюються оцінки...Дякую , що заходите.Творчих Вам успіхів та натхнення.
Дякую Вам,пані Людмило,за прочитання та коментар.Тема поєднання і розтавання душі і тіла одвічна,-з тих пір,коли Господь в своїм творінні з*єднав одвічну душу з тілом тлінним.Кожна людина бачить це єднання по-своєму.Заходьте ще, буду радий.Творчих Вам успіхів та натхнення.
Сумна і болюча Ваша сповідь, пані Катерино.Таке воно життя:- одному все дається. на радість; а у другого забирається все найдорожче, на горе.Приєднуюсь до всіх попередніх коментарів.Не можу сказати,що вірш чудовий, він гіркий як і саме життя.Творіть ,виливайте свою душу у твори,від цього буде всім тепліше вцьому світі.
Дякую Вам ,пані Наталіє.У Вас,як завжди,вийшов чудовий вірш. Він нагадав мені перший варіант мого твору, який чомусь мені здався занадто простим за формою, і я вирішив трохи нею "погратись".Вийшло невдало.Задяки вашому варіанту, я побачив свої огріхи і спробував їх прибрати.Щиро дякую Вам за увагу до мого твору.Заходьте, буду завжди вам радий.Творчих Вам успіхів та натхнення.
У вічності немає меж, там зупиняє біг свій час, а тлінне квітне і живе допоки сонце в небесах. Глибинний філософський вірш, що спонукає до роздумів.Так і хочеться спитати: "Людино, хто ти, й де ти є?" А взагалі чудово.