Правитель не витримав випробування грошима, а народ його перетворився на рабів для задоволення його потреб. Вони дружно тяжкою працею завалили правителя скарбами, дарами і всякими харчами. Люди працювали тяжко, помирали від непосильної праці, від недоїдання, від хвороб, а правителю було все мало й мало. Він всіма способами прагнув тримати народ в рабстві: вбивав непокірних, морив народ голодом, садив у тюрми, висилав у Сибір чи на Соловки... Він та його найближче оточення прагнули правити вічно... Та одного разу доведений до відчаю народ сказав: " Геть, правителя!!!" "" Чому ми мусимо чекати на чиїсь подачки нами заробленого? Чому ми мусимо годувати узурпаторів вдади? Та ще й пісні їм співати! Ми хочемо жити щасливо у вільній країні!" І записав у Конституції: "Стаття 5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в країні є народ." Та правитель і його челядь так просто владу віддавати не хотіли...
Радий читати Ваші вірші, тим паче. що в них проявляються нові звучання. Згоден, що "Трапляється, що в дикому безлюдді, Не так самотньо, як серед людей".