Я поясню свою думку, пані Катерино. Справа в тому, що моя ЛГ мучиться від того, що, як вона вважає, прожите нею життя не має змісту, звідти й марнотні роки, себто прожиті марно... Вона вважає, що жила цей увесь час не так, як потрібно, плоди пережитого її не тішать, а навіть навпаки - немало розчаровують. Слова "не мучитись, не любити, не пити жалю напій" свідчать про її бажання перестати бути вразливою. Їй видається, що краще було б бути байдужою, не відчувати любові, а за тим і болю чи муки від незмінних життєвих розчарувань. <br /> Завершальні два рядки свідчать про пік наболілого, аж до ненависті до світу і себе у ньому... Та, тільки, не може вона інакше, бо усвідомлює величезне почуття любови до життя.
Дерева засинають - до весни: Така в життя задумана циклічність. Отак і люди падають у сни, Зірками повертаючись у Вічність...
Правдива, красива і тремка філософія, Наталочко. Такі вірші хочеться перечитувати знову і знову, всотуючи у себе цю мелодійно-заспокійливу і обнадійливу музику.