Я іще не зрослася з зимою, бо ще листопад і єдвабним дощем злото днів опадає на пошерхлу траву, а думки невпопад, а душа - резонанс до зими... Вимерзає, вичахає із серця тепло. Зимно, тоскно і зле... Де ти, радосте? Ох, як баришся зігріти... За вікном день вклонився імлі вечоровій, пливе в небуття димом сизим помежи березові віти...
Ти чому резонуєш з зимою? У душі мусить бути весна, Хоч буває й сумною вона - Все ж карбує на серця сувоях Життєствердні слова про любов, Що розтоплять всю кригу і смуток... В час зими осягаємо суті, Пізнаємо основи основ!
Так, весна мусить бути, і буде, сподіваюсь, а наразі, вимерзає, вичахає тепло... Розпалити б ватру у каміні, закутатися пледом і у кріслі-гойдалці, з келихом червоного вина у руці, розгойдувати тепло у душі роздумами про... прийдешнє Різдво! Дякую за візит, Наталочко!
Погано, коли вимерзає душа. А ми вам засіємо сонця й тепла. Радий, що ще одна карпатська німфа осяє світлом своєї душі нашу поетичну оселю. Щиро вітаю!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Гарний вірш,пережитий,хоч і з мінорними нотками.Хай в серці панує весна! 
