Дякую за відгук, Надя! Я вважаю, що найголовнішим здобутком Революції Гідності є поява на політичній авансцені України саме таких людей, як Дмитро Ярош. Коли бачиш очі цих людей та слухаєш їхні слова, то чітко розумієш, що ніякі совки та яничари вже нічого в Україні не вдіють, які б там "ватяні" мільйони їх не були!
Цей канал належить двом відомим українським письменникам та громадським діячам - братам Капрановим. Канал розрахований на пересічного українця, котрий хоче більше взнати про історію та культуру України. Не зважаючи на те, що цей канал існує усього 2 місяці, він вже набрав тисячі шанувальників та постійних глядачів. Щиро раджу підписатися - не пошкодуєте, бо на каналі говорять про важливе дуже дохідливою та яскравою мовою!
Це те, що я написав на Ют'юбі під цим відео: "Коли бачиш та слухаєш Провідника Яроша, на душі стає спокійніше, бо ця ПОСТАТЬ випромінює надзвичайну СИЛУ ДУХУ та ВПЕВНЕНІСТЬ У МІЦІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ! Доброго здоров'я Вам, пане Дмитре! Хвала Богові, що Ви в України є!"
В тебе завжди виходить подавати невигадані історії з життя. В принципі, шкода, що так скоро ця новелка скінчилася. Цікаво було б взнати, чи зустрілися ви з подругою? Я думаю, що в Люди після такого великого кохання в житті все було малоцікаво: вийшла заміж, аби якось прилаштуватись, жила без почуттів - треба ж жити, стала хворіти... Не виключено, що здоров'я похитнулося від гірких думок, котрі їли її все життя після того аборту. В моєї мами була двоюрідна сестра Маня, котра в 14 років зробила аборт від страшенно коханого, на 5-му курсі Київського медінституту, аби не їхати з Києва за призначенням, вийшла заміж за старшого від себе на 10 років чоловіка. Все життя відверто не поважала його, але жила, бо він був діловий і створив їй вельми комфортне життя в Києві. Народила 2-х дітей, але в сім'ї ніякого щастя не було. Маня підгулювала і чоловік те знав, але терпів, щоб в дітей була нормальна сім'я. Тепер і дядя Толя, і тьотя Маня пішли на ТОЙ світ, але для мене історія їхніх стосунків залишилася зразком ЯК НЕ ТРЕБА РОБИТИ.
Україні треба наслідувати досвід Ізраїлю. В перші роки після проголошення Ізраїлю, там були проблеми з використанням івриту, але десь за 10 років тисячі різномовних репатріантів заговорили "мертвим" івритом, котрим до того говорили тільки в синагогах. Але на державному рівні було зроблено усе можливе і іврит перестав бути "мертвою" мовою. Держава має застосовувати жорсткі дії до запровадження життєво важливих для неї засад!
Аби українці реально вчили власну історію, то ніхто б агресії Кремля у 2014-му році не дивувався! Москва у всі часи тільки і робила, що вела загарбницькі війни на євразійському просторі. Експансіонізм - плоть та кров москалів. Розширення імперії - істинний сенс їхнього буття!
Слава герою! Після перегляду відео, де Зелібобік блатною фєнєю розмовляє з добробатівцем, треба чекати, що отаких, як Андрій Коган, почнуть задвигати у темний кут. Путін не любить українських героїв, а цей пігмей страшенно хоче догодити Путіну!
Влучно! Але гроші в усі історичні періоди відігравали величезну роль. Навіть в СРСР, де панувала зрійняйлівка, за гроші можна було вирішити купу життєвих питань. Так що, багатенькі батьки до смаку не тільки сучасним дітям.
Для чого блазню-президенту з його українофобською сутністю якісь ювілеї українських вчених, коли ця потвора навіть не відреагувала на річницю трагедії Бабиного Яру, де були знищені десятки тисяч представників його нації! Нинішня влада - це, в переважній більшості, люди без політичних та культурних уподобань. Іноді навіть малограмотні(яскравий приклад - міністр освіти, котра пише українською з чисельними помилками!). На міністра іноземних справ призначили людину з вадою вимови! Як головний дипломат країни, найпершим завданням котрого має бути бездоганне вміння говорити, може вести якісь переговори, коли в нього каша в роті?! Так що, ТАКІЙ владі пасує тільки відвідування якихось базарів, де вони ладні розпатякувати по 14 годин поспіль!
Пані Катерина, я не вважаю Петра Порошенка чимось добрим - я про це постійно та усюди, де маю таку нагоду, писав і пишу! Якщо Ви ретельно передивитесь мої дописи часу виборів президента, то я активно агітував за полковника Анатолія Гриценка. Чому? Бо він ЩИРИЙ УКРАЇНЕЦЬ, РЕАЛЬНИЙ ПАТРІОТ та ЛЮДИНА ДІЇ та ДОСВІДУ. Але українство вирішило, що краще мати над собою єврея(вірніше, ЄВРЕЙЧИКА!), котрий, коли спілкується зі своїми ЄВРЕЙСЬКИМИ батьками вдома, називає український електорат "ХАЗЕЙРІМ". Ви, звісно, не знаєте, що те слово значить, а я, кошерний єврей, добряче це знаю! "ХАЗЙЕРІМ" в перекладі з ідиш на українську має значення "СВИНЯ"! Ото так, пані Катерино! Звідки я знаю про розмови Вовчика з батьками на кухні в Кривому Розі? Пані, я те таки ЗНАЮ - не сумнівайтеся, бо про СВОЇХ я знаю от і до та навіть більше! Таким чином, Україна отримала на президента ОТАКЕ маленьке падло! Ну, головне, аби був мир та якась картоплина на тарілці! Так чи ні, пані Катерина? Дамо українофобу та його Кагалу час, так? Чом ні - нехай поекспериментує з гоями та хазейрім в Неньці, бо не в Ізраїлі ж йому експериментувати з йєгудім("євреї" на івриті). Стосовно до "розхитування ситуації". Пані Катерина, то не такі як я "РОЗХИТУЮТЬ" Україну! Ні і ні! Україну вже 28 років нищать кляті Дарини! Аби покласти диктатурі Дарин край, свідома частина суспільства, котра становить десь чверть від нації, має раз і назавжди позбавити Дарин права нищити усе українське! Так і не інакше! Впевнений, що доволі скоро і у Вашій руськомірской Одесі те станеться теж! Слава свідомим українцям! Ганьба Даринам! До перемоги українського духу та справи задля щасливого життя українців в майбутній Україні!
Дякую за відгук, Надя! Ця історія мала вельми неприємне продовження - вони зустрілися, коли він приїжджав з жінкою з Америки. Там були не тільки розмови та сльози... Коротше кажучи, він взнав, що її навмисно оббріхали, вона була йому вірна усі 2 роки армії. Він був в страшному шоці, бо любив її все життя, а женився і сам не знав для чого. Ну, повернувся з жінкою до Америки, почав по Скайпу балакати з нею(вона в Італії живе зараз). Робив це потай від жінки, але спіймався. Був скандал, але обійшлося. Жив Ярослав усі роки після того з біллю у душі, кілька років тому мав інсульт, але вижив. Можливо, інсульт не був викликаний переживаннями, але хто те може знати точно. Отака доля в хлопця! Не дай Боже нікому таке! Мені особисто таке не зрозуміле, бо я ніколи нікому не вірив, окрім самого себе. А Ярослав вважав своїх друзів за зразок, ото і отримав біду в своїй долі.
Дуже щиро та сильно! Яничари - наймерзотніша частина українського народу! Я по літсайтах тусуюся вже більше 10 років і можу засвідчити, що інтернет-яничари в рази більші українофоби, ніж чисті москалі. Якщо читаєш якийсь, фонтануючий ненавистю до вільної України, вірш, то 9 шансів з 10, що він написаний етнічним українцем, котрий живе в Росії. Про це мерзотне явище українські мислителі написали багато всякого, воно вивчено та проаналізовано, але від тих наукових словес не легше, бо серед інших народів такого просто нема. Діаспори є у різних націй, але ніхто і ніколи не зичить своїй Батьківщині зла! Гадаю, що проблема яничарства має підніматися на державному рівні і з цим явищем потрібно активно боротися усюди і всіма засобами. Яничари, часто-густо, співпрацюють з ФСБ Росії і підживлюють однодумців у самій Україні. Саме отака публіка віддала булаву української держави людині без української крові та, що головне, суті!
Поздоровляю Вас, пані Катерина, із Золотим весіллям! Дай Господь Вам та Вашому чоловіку достатнього здоров'я та сили на подолання різних негараздів! Многая літа!
Осінь, то НЕВІД'ЄМНА частина року. Подобається чи ні, але треба це сприймати. Хоча, особисто я, люто ненавиджу листопад та грудень, бо вони найтемніші та найсумніші місяці. Вже у січні стає якось легше. Цього року вересень в Рочестері був майже літнім місяцем. Гріх скаржитися на таку осінь!
Та дай-то Боже, пані Катерина, аби отих кріпаків ставало в Україні менше! Але те залежить від загальної ситуації в країні. Хоча, навіть в райській Скандинавії, де соціальна підтримка отих кріпаків надзвичайно висока, вони все ж таки не виводяться. Просто там їх не так видно, бо держава їм надає соціальне житло, досхочу їжі та ще й виділяють гроші на якісь культурні потреби. Про якісну та безкоштовну медицину я вже й не кажу - там це норма для усіх, без винятку. Чимало робиться для маргіналів і в США, але тут картина, якщо порівнювати її зі Скандинавією, вельми погана. В Америці дуже багато людей сповідують теорію, за якою треба допомагати не кріпакам, а тим, хто активно бажає вставати з колін сам, без чиєїсь допомоги. В США поки що панують настрої, що бідність, то від ледарства. Тому треба кріпакам давати не рибу, а вудки, аби вони її самі ловили. Це є, фактично, генеральний напрямок американського підходу до героя мого віршу. Середній американець на кріпаків дивиться з ледве прихованою відразою.
Дякую за роздуми, пане Вікторе! Те, що з Галичини - історичного форпосту боротьби за вільну Україну, виїхало майже усе активне та ініціативне населення - трагедія всієї української нації! Ясна річ, що позалишалися старі, негодящі та оті кріпаки, про котрих йдеться в моєму вірші. Себто, Галичина з форпосту всього українського перетворилася на щось аморфне та інертне. До чого вже докотилося - Івано-Франківщина та Тернопільщина майже цілковито проголосували за українофоба та жалюгідну маріонетку в руках Бєні Коломойського - блазня Зеленського! То що - мо' ота Новоросія, де панують кернеси та рабіновічи, буде витягати Україну з багна, в котрому вона борсається вже від часів комуняки Кравчука?! Смішно навіть чути таке, чи не так? Дуже все це сумно, пане Вікторе! Дуже!
Дякую, Надя! В принципі, герой мого вірша навіть і в Америці існує - бачив таких і не раз. Але це, як правило, чорні та кольорові. Англосакси серед маргінесу наявні не великою кількістю. Хоча все ж таки і серед них є так званий "white trash"("біле сміття"). Але в своєму житті я бачив отаких кріпаків саме в нашому остерському регіоні. Один навіть був 10 років моїм майстром на Остерстькому з-ді "Радіодеталь" - на прізвисько Кайф. Дякую за підказку! Цікаво, але скільки жив в Острі від жодного щирого українця не чув "пОрожньо" - тільки "порОжньо". Але у словнику таки наголос на першому "о" і це - факт.
Дякую за відгук, Надя! Тема апокаліпсису має своє походження ще від біблейського "Одкровення Іоанна". Скажімо, в творчості такого художника-генія, як Ієронім Босх, апокаліптичні картини є чи не головною темою. Серед художників 20-го століття найбільш апокаліптичним був Сальвадор Далі. В кінематографі апокаліпсис - чи не найбільш хлібна тема з усього, що є. Голлівудські кіно-жахи завжди збирають повні зали по всьому світу. В літературі ж тема апокаліпсису та постапокаліпсису найбільше популярна в Європі. В СРСР, з його культом щастя та радощів, "мрачняк" був просто суворо заборонений. Але молоді автори андерграунду вдавалися до фантазій на цю тему навіть і тоді, у "самвидаві". Зараз же зображення страхіть постапокаліпсису властиві молодим авторам. Серед людей радянського "виготовлення" експериментальної творчості майже нема. Впевнений, що мій вірш чи не найперший в такому стилі за все існування сайту "Анумо".
Леся Романчук - вельми талановита поетеса з Галичини, бард, а за головним фахом -викладач в Івано-Франківському медінституті на кафедрі гінекології. Її вислів - спірний, але, якщо проаналізувати біографії відомих поетес, то так - майже всі вони були вельми нещасливі в особистому житті. Але, гадаю, що тут можливий і зворотній зв'язок - талановиті поетеси були нещасливими у особистому житті саме через їхній поетичний дар, а не навпаки. Талановиті люди завжди мають багато різних психічних відхилень, тому жити з ними дуже тяжко. Я вважаю, що саме це і призводить до проблем в особистому житті в поетес. Коли чоловік хоче смачної їжі та сексу, а жінка шурує вірші та щось розмірковує весь час, то те, як правило, призводить до пошуку ЗВИЧАЙНОЇ жінки, котра служить чоловікові, а не поезії.
Розкішне танго! Стосовно ж ситуації, котру ти майстерно виписала у цьому вірші, то вона, на жаль, абсолютно типова. Дуже мало кому у житті везло не вляпатись в нещасне кохання. Жінки переживають таке в рази гостріше від чоловіків. Поетеса Леся Романчук написала мені колись, що щасливі жінки віршів не пишуть...
');
var elem = $(elem);
elem.find('img').hide();
elem.append(waitImg);
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam') ? 0 : 1; // invert - 'data-not-spam' should contain CURRENT 'notspam' status!
$.post('/index/', {
a : 101,
scope_id : uCoz.spam.config.scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
waitImg.remove();
elem.find('img').show();
if (response.error) {
alert(response.error);
return;
}
if (response.status == 'admin_message_not_spam') {
elem.attr('data-not-spam', true).find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam-active.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).hide();
} else {
elem.removeAttr('data-not-spam').find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).show();
}
//console.log(response);
});
return false;
};
uCoz.spam.report = function(scopeID, messageID, notSpam, callback, context) {
return $.post('/index/', {
a: 101,
scope_id : scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
if (callback) {
callback.call(context || window, response, context);
} else {
window.console && console.log && console.log('uCoz.spam.report: message #' + messageID, response);
}
});
};
uCoz.spam.reportDOM = function(event) {
if (event.preventDefault ) event.preventDefault();
var elem = $(this);
if (elem.hasClass('spam-report-working') ) return false;
var scopeID = uCoz.spam.config.scopeID;
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam');
var target = elem.parents('.report-spam-target').eq(0);
var height = target.outerHeight(true);
var margin = target.css('margin-left');
elem.html('').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('
' + response.error + '
');
} else if (response.status) {
if (response.status == 'message_spam') {
context.elem.text(uCoz.spam.sign.notSpam).attr('data-not-spam', '1');
var toggle = $('#report-spam-toggle-wrapper-' + response.message_id);
if (toggle.length) {
toggle.find('.report-spam-toggle-text').text(uCoz.spam.sign.hidden);
toggle.find('.report-spam-toggle-button').text(uCoz.spam.sign.show);
} else {
toggle = $('
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('