Та настрій в мене чудовий, взагалі позитивна особа, люди, які читають мої вірші шоковані, що я пишу так похмуро... якось воно з середини виривається, сама не знаю чому...мабуть якась особливість, чи як.
Може вербА мені скаже, Може дуб міцний підкаже, Може пташка наспіває , Де питати , я не знаю... - Щось якось з римою тут не клеїться, можливо мій варіант Вам більше сподобається? або взагалі б це й стоібчик вирізати з вірша, щось якось він псує картину.
"Хто підкаже? сонце де? Коли смута ця мине, Коли пташка заспіває Швидше б вже...бо день згасає."
Тільки без образ моя люба, це всього лиш дружня підказка:)
хм... прочитавши це вірш на осінь почала якось по-іншому дивитись:) чомусь завжди осінь з чимось таким депресивним асоціюється, ось на прикладі мого такого маленького, старенького і далекого від ідеалу вірша: Ось осінь настала І квіти зів'яли Не радує око жовтнева листва.
І скрипка сумує І серце хвилює І знов на порозі гостює зима.
Душа тихо плаче Сльоза в оці скаче І знову ця осінь, і знов я одна.
Не плач моя скрипко, Зима мене швидко А потім ввірветься квітуча весна
Торкнеться рукою, Умиє росою, Лиш шкода, весну я зустріну одна…
Журба на порозі, Зима ще в дорозі, Лиш скрипка припала до мого плеча…