Збирає Осінь Щось докупи,
Те Щось втікає не дарма, -
Воно
розвіялось на крупи,
Немов Його
зовсІм нема.
Дощі, розіслані повсюди, -
В
природі Осінь головна,
Але ще Чимось
марять груди,
Мов не
наситились сповна.
Шукає Осінь
під листками,
Вітрами
кИдає до ніг,
Та,
видно, Щось живе віками,
Ховає
добре свій барліг.
Дерева
дивляться у вікна
І
бачать погляди сумні,
Надія
довго ще не зникне,
Бо Щось
приходить уві сні.
Летять останні
з дуба шати,
Ось де
справжнісіньке три-де,
Здавалось,
що ще треба мати,
Та
Осінь місця не знайде.
Я
вийшов в ліс, шукаю тихо, -
Що ж хоче
так осіннє тло?
Ось
білий гриб попід горіхом…
Так от
це Щось, та це ж – тепло!
|