СПАСИБІ ЗА ВЕСНЯНО-ТЕПЛИЙ ТА ЩИРИЙ ВІРШ. СЛОВА БАЖАННЬ ЗВУЧАТЬ ІЗ РОКУ В РІК ТАК ОСОБЛИВО СОЛОДКО-ПРОРОЧЕ, ТОЖ ВІРЮ В ТЕ, ЩО СПРАВЖНІЙ ЧОЛОВІК СМУГАСТУ ДОЛЮ ЗМІНЮЄ ЖІНОЧУ.
По-весняному тепло, тож: Нехай ця пана барвами заглушить Гучні надриви вистрілів чергових І хоч на грам надію збудить в душах, Шовковим пухом котиків вербових.
Яка красива закоханно-зимова пора, на диво схожа на мою. Неначе пудра сипався до ніг, За комір падав і за рукава Такий красивий білий- білий сніг У нашім парку імені Франка
Від таких віршів аж світлішає на душі. СПАСИБІ. На білий аркуш скапували рими, Струмком немов би бігли по рядку, Як жаль, що в душах наших зими, зими, В той час, як я обожнюю весну.
Саме про цю найбільшу вину українців і були мої рядки. Як пише Л. Костенко: Доборолися, добалакалися, досварилися, аж гримить. Україно, чи ти була колись незалежною, хоч на мить Від кайданів, що волю сковують? Від копит, що у душу б'ють? Він чужих, що тебе скуповують? І своїх, що тебе продають?