Ой, "травує земля", "у веснорозмаї", "з пелюсткометілі" - неординарно, яскраво, потужно. І так виразно, чарівно написано про кохання... Класний вірш, Роксолано. Я в захваті! Та хто його зна, коли варто чи тільки мріяти, чи й діяти... :-)
Ой, життєвий вірш. Гадаю (і, певно, я не самотня в цій думці), що гордість часто заважає людині жити щасливо. І пробачати варто. Бо часом нам здається, що нам болить від завданої образи, а насправді - більше від гордині. Ні, зрада - це страшно. Як і, взагалі, будь-який удар (і моральний) від коханої, близької людини... Але той, хто з двох - мудріший - зробить крок назустріч (звісно, якщо є, заради чого). А рани виліковні. :-) Треба тільки знати, як і де лікувати. :-) Гідний вірш, Іване.