У СВІТІ РЕСТОРАНУ

В задимленому світі ресторану

Вже третій день вином лікуєш рани,

Сім’я – не кремінь, а тендітна ваза,

Яка розбилась каменем образи

І милувати око вже не стане…

Надворі дощ, з яким тепер ви квити,

Сьогодні вдвох вам довелось тужити,

Здається, що майбутнього немає,

А горе – бомба, горе розриває…

Бармена просиш ще тобі налити…

Життя – війна. Ми – ранені солдати,

А діти – квіти, їм би зацвітати…

Та ти і він – такі обоє горді,

Якби змогли сказати вчасно: «годі»

Й зібрати те, що ще було збирати…

Думок не менше, а вже третя ночі,

Для тебе зрада – це найбільший злочин,

Забракло сил численні ролі грати,

В яких ти - сильна жінка, добра мати

І дощ зі сліз тебе немов не мочить…

Оселя – пекло, хоч була і Раєм,

А що там далі? «Далі» вже немає…

Лиш дивні фото у нових конвертах,

Яким вдалося виткане роздерти,

Наповнивши життя новим відчАєм.

Вже сонце у вікні, а значить – рано,

Минула ніч у світі ресторану,

Що буде завтра? І чи має бути?

Життя раптово змінює маршрути,

Залишивши невиліковні рани…