В
задимленому світі ресторану
Вже
третій день вином лікуєш рани,
Сім’я
– не кремінь, а тендітна ваза,
Яка
розбилась каменем образи
І
милувати око вже не стане…
Надворі
дощ, з яким тепер ви квити,
Сьогодні
вдвох вам довелось тужити,
Здається,
що майбутнього немає,
А
горе – бомба, горе розриває…
Бармена
просиш ще тобі налити…
Життя
– війна. Ми – ранені солдати,
А
діти – квіти, їм би зацвітати…
Та
ти і він – такі обоє горді,
Якби
змогли сказати вчасно: «годі»
Й
зібрати те, що ще було збирати…
Думок
не менше, а вже третя ночі,
Для
тебе зрада – це найбільший злочин,
Забракло
сил численні ролі грати,
В
яких ти - сильна жінка, добра мати
І
дощ зі сліз тебе немов не мочить…
Оселя
– пекло, хоч була і Раєм,
А
що там далі? «Далі» вже немає…
Лиш
дивні фото у нових конвертах,
Яким
вдалося виткане роздерти,
Наповнивши
життя новим відчАєм.
Вже
сонце у вікні, а значить – рано,
Минула
ніч у світі ресторану,
Що
буде завтра? І чи має бути?
Життя
раптово змінює маршрути,
Залишивши
невиліковні рани…
|