Розцілунки серпневі на присмак анісових соків
животочaть по венах, зіркують очей синєвір.
Підголосся купальського духу звучать до сих пір,
залоскочують серце любов"ю- ще літо допоки.
Доки пульсом розгойдує віти дозріла мореля,
промінь тіло тугаве тонує під легку пастель,
"петриківське" розквіття з-під пензля природи росте,
капітеллю в склепіннях небесних Ярила - тареля.
Оперезана чересом часу розпечена днина,
Вітрогонить Чугайстер, зачісує горам хребти
там, де лежма пірнули в лазурні світи: я і ти,
надпиваючи простір зіницями- мить розмаринна!
тут- на струнах у літа жарівки горять почуттями,
сонцесртіли лямують невизримих доль напрямні-
розманіжених стежок oд теплого струменю і
годі стримати ріки бажань- не вернутись до тями.
Густопері отави сховали кохання нестримне...
ми такі беззахисні від погляду з неба очей
ну і хай- хай зглядаються... вершиться щастя - ачей
розцілунків гарячих ніяка незгода не зімне.
| 
у Вас 
0
КЛАСНО!!!
Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу! :s-