Оце справді для нас має бути настановою: "Мова – криниця, з якої щоденно ти п’єш". Надзвичайно! Багато хто рідко над цим замислюється, тому часто можна почути подібне "псування", "перекручення", і ось резутьтат: "Гасне, тьмяніє замулена мовна криниця" На жаль.. Та ми ж можемо з цим боротися, і у цьому вірші звучить потужний стимул до цього.
Шановна Тетяно, дякую щиро за коментар, за критику!!! Кожен сприймає поезію по-своєму, тому й має бути в кожного власна думка, вона навіть повинна бути! Цей вірш "заснований на реальних подіях", тому може я й перебільшила, але так у моєму житті... Але ж усі ми різні, тому й Вашу думку поважаю))
За таке уславлення української літератури Вам, Нейсекі, великий "плюс". У Вас гарні твори, лише одне можна відмітити: попрацюйте з розміром вірша, бо занадто різна довжина рядків... це якось затьмарює враження.
Катерино, перш за все - вірш сподобався мені своєю філософією (зміст яскравий, адже ми часто замислюємось над такими поняттями, як фантазія, мрія, щастя...). Форма Вашого твору - це взагалі непересічна річ, мене вразила! Ви дуже вміло подали свої думки. "5"))
Пане Василю, Ви пишете про рідне, і це прекрасно! Особисто мені Ваші твори припали до душі (зокрема цей вірш), бо вони сповнені патріотизму та щирості. Тому ставлю "5", бо інакше навіть не можна) До речі, ця поезія дуже лаконічна, але в ній чудово висловлена головна думка!