Пані Катерино, Ви зачепили дуже широку і болючу тему. Фактично, якщо розібратися, то українці не живуть, як повинні жити нормальні люди, а тільки боряться. Скільки дісталося всього на долю наших батьків, дідів, прадідів. Пам'ятаю, як я була здивована, коли після строкової служби у Чернівцях двоюрідний брат приїхав додому і розказував про те, що в Західній Україні до цього часу не визнають совєти. Там стріляли з вікон майже кожної хати. Пам'ятаю, як забрали чорним воронком нашого сусіда і більше його ніхто не бачив. Ой, як багато я могла би всього написати... Скільки всього. Я, коли прочитала Івана Багряного "Тигролови", цілий тиждень відходила. ***А відвага і честь у нашого народу є. Тільки багато у нас внутрішніх ворогів. На жаль. Прийде час і ми все ж таки виметемо те сміття, будьте певні. Може ми й не доживемо до того часу, але так буде. Так мусить бути. Дякую за вірш!
Ви ж набагато південніше, ніж ми. Тож і не дивно, що природа розвивається пізніше. Та незабаром розквітнуть нарциси, тюльпани. За двором розкинувся килим з гусячої цибульки. А скільки бджіл! Весна — чудова пора року. Дякую, п. Катю, за коментар! Хай все у Вас буде добре. ***Не все можу Вам тут писати.
Дякую, пані Катю, за такий зворушливий, болючий коментар, за Ваше велике серце, яке все бачить і не мовчить, кричить. Та чи чують нас оті, хто розв'язали цю жахливу війну, хто навіть не замислюється над тим, скільки сиріт з'явилося у нас... скільки вдів... Боляче, як боляче...
Про Героя будуть пам'ятати вічно. Це так. А тільки батька дітям ніхто не зможе повернути. І це страшно. Що це? Рок, необхідність, злочин перед людством? Що це?! Я ніколи не зможу змиритися з цим. Ніколи... Дякую тобі, Борю за коментар, за твою небайдужість. Щасти!
Прикро усвідомлювати, що ми так помилилися стосовно цієї української "патріотки". Всі про все знають. Ні про що говорити. Народ сам винний в тому, що створює собі необачно кумирів, а потім починає роздивлятися що і до чого. ***З днем народження, Борю! Хай тобі в усьому щастить!
Доброго дня, п. Катю! Виявляється, цей віршик пізнавальний. І це добре. Багато людей не знають, що є такий цікавий і гарний птах. Дякую за коментар! Дуже приємно! Хай щастить!
Борисе, не перекурчуй мою відповідь. Я написала: "З твоїх слів виходить, що війна - рушійна сила жорстокої боротьби за існування серед людей". А це не одне і теж саме. Не будемо сперечатися. Те, що ти написав про стосунки між людьми, для мене неприйнятне. Я і обговорювати цього не буду. Це надзвичайно широка тема і не для сторінок на поетичному сайті. Щасти!
Дякую, п. Катю, за підтримку і коментар. Я ніколи не була і не буду прихильником військових конфліктів. Війна - це жахливо. Невже ми первісні люди, якщо не можемо врегулювати конфлікти мирним шляхом? Власне, все з приводу цього я виклала у своїй відповіді Борису.
***А з текстом щось негаразд. Рядки якісь неповні. Я вже двічі переставляла текст, і все одно так, як і було. Зробила відступи, щоб легше було читати. Ну, а останнє буде, як є. З повагою до Вас, Надія.
Борисе, я довго сумнівалася в доречності оприлюднення цієї роботи.Чомусь думалося, що мене не зрозуміють. Та так воно по суті і є. На стихи.ру ніхто не обізвався жодним словом, окрім Еда. Та і тут теж небагато відгуків. Або ж люди бояться висловлювати думки з приводу такої непростої теми, або їх це не цікавить зовсім. ***Тепер, що стосується мого ставлення до війни. Я своєї точки зору не зміню. З твоїх слів виходить, що війна - рушійна сила жорстокої боротьби за існування серед людей. Не заперечую, природний добір і боротьба за існування мають місце, але дуже слабке, тому що люди відрізняються від тварин свідомістю і мисленням. Тому вони повинні контролювати свої дії. Вбивати собі подібних - це не по-людськи. Замість того, щоб зберегти мир на землі, нагнітається гонка озброєнь, з'являються все нові і нові зразки зброї і військової техніки. весь світ живе під страхом смерті. Живе повинно жити. А агресія веде до того, що вбивають чийогось сина, батька, друга, доньку... Це ненормально! ***Дякую тобі за відгук! Заходь.
Найважливіше зараз — створити робочі місця для людей. Забезпечити достойну заробітну платню. Покращити соціально-побутові умови життя, особливо для молоді. От тоді вони замисляться, їхати, чи вдома працювати. Тільки не скоро все це буде. Але буде. Переконана. ***Дякую за вірш.
Дякую, п. Галино, за коментар. Не хочеться про таке писати. Це Ви вірно підмітили. Краще було б написати веселі дитячі віршики, чи про кохання, чи про рідну природу... Та поки що так, на жаль... ***Хай щастить!