Ви знаєте, п. Наталю, на голову цього "вождя" вже скільки вилилося проклять, що їх мабуть вистачило б на тисячу, чи й більше осіб. Коли вже й самі росіяни проклинають його... Зрозуміло, що колись він витягнеться, та тільки за цей час встигне знищити ще багато людей. Оце страшно. Невже світова спільнота настільки слабка, що не може зупинити цього монстра? Згадайте, що росіяни зробили в Гуті...
***Дякую Вам за небайдужість. Ми повинні перемогти, щоб зупинити цю вакханалію.
Доброго ранку, п. Катерино! Дякую за коментар. Я теж не можу собі уявити, як все оте пережити. Невмовірний біль охоплює душу тільки від того, що бачиш очима. А пережити... Я ніколи не думала, що в нашій країні буде колись війна. Це просто жахливо! Моліться за цих людей...
Я дуже добре пам'ятаю отой перший Майдан... Вже тоді висіла загроза збройного конфлікту. Мудрі голови своєчасно опам'ятались. Та тільки зрадили той Майдан. Багато можна було б написати про ті події. Автор передала той підйом Майдану, ту віру людей у краще майбутнє. Але... знаємо, що відбулося далі. Вітаю Валькірію (хоч і запізно) з Днем народження! Бажаю здоров'я, щастя, Миру, добра!
Скалічені війною душі дітей... Що може бути страшніше. Смерть батьків, загибель дітей, зруйновані, спалені будинки, згарища замість поля... ***Дуже щемний і болючий вірш. Ми не повинні цього забути. І ми повинні перемогти. Інакше - ніяк!
Саакашвілі не та людина, яка могла б щось змінити в Україні. Він розумний, не заперечую. Але такі керівники чи лідери нам не потрібні. Навіть якби він один міг щось змінити. Мені жаль тих людей, які пішли за ним. І я підтримую думку бійців на передовій, які одностайно не підтримують те, що твориться зараз в столиці. Я теж не підтримую. Невже не видно, що почалася міжусобиця між двома чоловіками. Гидко на все це дивитися.
Дякую за підтримку. Я так сподівалася, що війна закінчиться восени, що чоловіки (та і жінки) повернуться живими до своїх сімей. На жаль, цього не трапилося...
Дякую, п. Катерино, за такий розгорнутий відгук. Згодна з Вами. Українці повинні знати своїх героїв. Їхні подвиги повинні залишитися не тільки в пам'яті людей, а й в історії нашої країни. Боляче, що ідосі гинуть наші найкращі сини... Боляче, що кінця війні ще не видно...
Дякую, п. Якове, за відгук. Такі вірші-присвяти писати дуже важко. Але робити це треба. Всі українці повинні знати своїх героїв. Вічна пам'ять Івану та його загиблому побратиму.
Я дуже поважаю Святослава Вакарчука. Спілкувалася з ним після перемоги Помаранчевої революції. У мене є навіть його автограф. ***Згодна з його десятьма вимогами. Але сумніваюсь у тому, що нинішня влада і опозиція прислухаються до цього. Це не те, заради чого вони лізуть до влади. Немає у нас по-справжньому державних людей, які б уболівали за розквіт власної держави, а, значить, і про свій народ. Тому говорити просто ні про що. І винний у цьому наш електорат. Тут згодна. Я побачила на власні очі, як "боряться" у нас з корупцією. Адже це те найстрашніше зло, з якого все починається. Чому виборці не можуть відізвати свого депутата, якщо він явний корупціонер і злочинець? Чому депутати отримують зарплату, якщо вони відсутні на роботі? Чому їхні зарплати в рази перевищують зарплату рядових українців? Чому?
Болить Ваше серце, пані Катерино, за долю України. І не тільки Ви вболіваєте за неї рідну. І мені дуже боляче, що ми втрачаємо своїх найкращих синів, а кінця війні так і не видно. Я молюся на наших бійців, які тримають ворога і не пускають його вглиб країни. Ми переможемо, а коли - невідомо.