Дитя трима в руці осколок,
На світ увесь показує : дивись!
Чужий, холодний випав морок,
Війна батьків уклала горілиць.
Воно стоїть на роздоріжжі долі:
Замурзане, обірване, пита:
--Навіщо дяді сіють смерть у полі,
Де сонечко щодня вмивалося в житах?
Рілля йому там гріла ніжки,
коли воно вгрузало босяком.
Стоїть маля... Ні стежки , ні доріжки
І "гради"котяться його селом.
В згорілій хаті, де усе чорніло,
Життя учулося ледь-ледь.
Сіреньке кошеня на диво уціліло,
Знач не така уже й страшна та смерть.
Два серденька забилось,що є сили,
Ми переможем вас ,ненависні вогні!
І як би ви несамовито вили --
Нас гурт уже! І ми для вас страшні!
| 
та
у Вас 
0
