Хто вона, ота Ліза, що так сподобалася тобі, Тамаро? Не вона випадково Олексієвого діда за шию тримає? Бідолаха сіла на таку дієту, що ледве зрання родивився трохи її... Симпатична усмішка.
Олексію, ти так уміло і з розумінням справи описав знайомі мені відчуття, що у мене склалося таке враження, ніби ти сам уже перебуваєш у ролі дідуся. ТЕПЛО ДВОХ РУК ВІДЧУЛА ШИЯ - дуже гарно підмічено, адже усе саме так і є.
Все так, друже, але редагування творів не потрібно відкладати надовго, бо, знаю з власного досвіду, коли їх набирається дуже багато, зазвичай, не вистачає часу і бажання те робити. Дякую.
Я, Якове, тільки спробував сказати з нещадною правдивістю про те, що, мабуть, усвідомлює багато із нас, намагається уникнути, але, часом, пропри свої намагання, стає заручником невідворотніх обставин. Дякую.
Читаючи твою, Василю, чудову думку про місце поезії у житті творчих людей, мені дуже не хочеться думати про одну твою "слабість", про деяку, можливо, навіть умисну недбалість у римуванні, бо вона, повір мені, друже, не являється гідною для наслідування...
Марафонцем був раніше, було, долав часто дуже великі відстані, аж дивуюся зараз - де тільки сили бралися? Ходив із гуртом друзів і до Ірпеня, але то був звичайний туристичний похід вздовж берегів одноіменної річки, отже маршрут мені відомий... Та ні, там все правильно, хай лишається так, як є... Дякую тобі, Василю.