Рівчаків не боюся і гребель,
За якими сховався твій дім.
Наближаюся ближче до тебе,
Без пояснення крокам своїм.
І смеркає мені, і світає,
І злітаю, і падаю ниць, -
Не від склянки хмільного токаю,
А від сполохів сірих зіниць.
І себе звинувачую трішки
Я допоки у тому щодня,
Що від Вишгорода іду пішки
Манівцями до Ірпеня…
|