Оксано, чому завтра? Уже зараз пишеться: Вона мене, здається, не впізнала, Коли стояла в черзі поблизу. Та в присмерку горластого вокзалу Помітив я в її очах сльозу... Дякую тобі, угадала...
...знижувась від своїх в душі протиріч. Мова, як я зрозумів, про місяць, а ось які та чому його розпирали протиріччя мені не зрозуміло. Може, поясниш мені, Якове? Чомусь одразу пригадалися верби, які укріпляли греблю...
А мене, Наталю, оте бринить, як скрипаль, що порвав струни, трохи бентежить. Краще було б, якби бриніла просто струна... Близько знаючи тебе, відчуваю, як вірш живиться твоєю неспокійною думкою, пульсує твоєю кров'ю.