Наш поїзд в осіннім роздоллі голосить, Давно проминула коротка зупинка. А в мене і досі в очах збереглося: Стоїть на пероні засмучена жінка. І котяться, падають сльози гарячі... Чому вона плаче? Чого вона плаче?..
Шановний, Василю, а куди слід дивитися чи до кого звертатися при необхідності по допомогу? Про вашу відповідь здогадуюся, проте, щоб бути до кінця впевненим у правильності своєї здогадки, бажаю почути пораду.
До болю знайома картинка життя. Не заздрю вовчиці, не хочу бути сином вовчиці. Щось, Тамаро, вашому серцю спокою немає після відпустки... Боюся, що не помиляюся. Не перейматеся!..
Моя читала, плакала... Про матерів написано-сказано так багато різного та красивого, що вже час написане узагальнувати... У кожної людини ненька одна... Щастя вам, матері!..
Розуміємо всі, але через свою природню сором'язливість, будемо чекати, коли хтось за нас ці слова скаже першим. Дякую, Олексію, за ковток повітря в нелегкий час блокади...
Так, коли багата уява, то мрії легко можуть подолати будь-які відстані. У кожного, бачу, є свій затишний куточок для творчості. Полюбляю і я свої балкони - з восьмого поверху такі красиві краєвиди навкруги бачу, таке різноманітне життя вирує під ними, що небажаю, часом, залишати "балконну в'язницю". Хороша робота, Олексію.