Нехай, Наталю, нам іще хтось скаже, що сосна винна в тому, що є дятел... Життя... Але ж гарно сказав про ліс, але Андрій говорить, що про маму ліпше писав, завтра, мабуть, вам просто погадаю на картах...
Андрію, я теж говорю багатьом, що теми творів повинні бути різними, а не якась одна - Did, Did, Did, Did, - і нехай не бідніє їхня уява, потрібно завжди йти, але обов'язково пам'ятати про правила руху...
Сподівався отримати коментар на цей вірш, а ти мені знову про пам'ять... Андрію, я просто впевнений у тому, що ти про мене будеш згадувати тільки добрим словом, адже я тобі ніде ніяк дорогу не переходив, а лише показував напрямок у якому тобі варто рухатись...
Чомусь аж не віриться, що всі ці добрі побажання адресовані мені!.. Чого таїти, Наталю, - мені дуже приємно, що в мене на світі є багато добрих друзів, і серед них, повір, ти займаєш особливе місце. Пригуби там хоч капельку, раз промовила такі слова. Щиро вдячний тобі за це, мій Друже!
Відчуваю, що вірш написаний поспішно та не вдумливо, отже викликають запитання без відповіді такі незрозумілі рядки: Цей спогад - все, що в мене є В МОВЧАННІ ЛИСТЯМ ШЕЛЕСТІЛИ, Та кожний мріяв про своє, Все вийшло так, як ви хотіли... Поясни виділене мною, бо, правда, ніяк нічого не второпаю тут.