Тамаро, а як хочеться побувати там, де "...із сонця мережечка, До землі притулилась загублена стежечка". Прикро, що сьогодні "...Ми стояли з дитинством, обнявшись, і плакали". Молодець!
Якби ще нашим дружинам такі порівняння подобалися, не було б нам ціни. Що їм уже лише наші поцілунки сьогодні, коли сусіди не сплять із своїми подарунками... Тут, мабуть, все повинно бути гармонійно
Літній день, неймовірна спека, люди в полі, на городах, а я у відпустці протираю зрання в тіні штанці на лавці - пишу вірші. Подумалося і написалося, хоч поміняй два останні рядки і вірш буде чудовий. Чи не згодні?