Полилося золото
з осик
На мою вибоїсту
дорогу.
А я, мамо, й
досі ще не звик
Осені дивитися
у ноги.
Зір милують –
обрій голубий,
Мною
непідкорені вершини.
Зовсім мало у житті зробив,
Щоб могла
гордитися ти сином.
Обміліла
радощів ріка
Ще відтоді, як
почав я жити.
Вверх ногами і
навскосяка
До цих пір, як в космосі
відкритім.
Все потроху
валиться із рук,
Наче лихо хтось
мені наврочив, -
То впаде додолу
ноутбук,
То залишу
праску на сорочці.
Вирушу до лісу
по гриби
І рідні всій
спокою немає, -
Де яри знайомі
і горби,
Я обов’язково
заблукаю.
Вже сміються з
мене дітлахи
Й тихо
співчуває настоятель.
Бог карає
грішних за гріхи,
А негрішні в
чому винуваті?
Веселяться
злидні і хлюсти
З простоти,
бува, неандертальця.
Будь-кому
вдається обвести
Дивака за носа
навкруг пальця.
Здивування не
діждуся теж,
Як впаде із
неба щось на мене.
Ти питаєш,
мамо: Як живеш?
Говорю : Я - клоун на арені.
Полилося золото
з осик
На мою вибоїсту
дорогу.
Не кажи, що це
осики скрип,
Коли ясно чую я твій стогін…