Полилося золото з осик...

Полилося золото з осик

На мою вибоїсту дорогу.

А я, мамо, й досі ще не звик

Осені дивитися у ноги.

Зір милують – обрій голубий,

Мною непідкорені вершини.

Зовсім мало у житті зробив,

Щоб могла гордитися ти сином.

Обміліла радощів ріка

Ще відтоді, як почав я жити.

Вверх ногами і навскосяка

До цих пір, як в космосі відкритім.

Все потроху валиться із рук,

Наче лихо хтось мені наврочив, -

То впаде додолу ноутбук,

То залишу праску на сорочці.

Вирушу до лісу по гриби

І рідні всій спокою немає, -

Де яри знайомі і горби,

Я обов’язково заблукаю.

Вже сміються з мене дітлахи

Й тихо співчуває настоятель.

Бог карає грішних за гріхи,

А негрішні в чому винуваті?

Веселяться злидні і хлюсти

З простоти, бува, неандертальця.

Будь-кому вдається обвести

Дивака за носа навкруг пальця.

Здивування не діждуся теж,

Як впаде із неба щось на мене.

Ти питаєш, мамо:  Як живеш?

Говорю :  Я - клоун на арені.

Полилося золото з осик

На мою вибоїсту дорогу.

Не кажи, що це осики скрип, 

Коли ясно чую я твій стогін…