Мені здається, що я, Наталко, в усякому разі його передостанню стопу, уже чув від тебе у Львові цього вірша? Могло при нашій зустрічі таке бути, чи ні?.. Кажуть: поезія думки, поет думки. Це нічого, власне, не означає, бо бездумна поезія - не поезія зовсім! Твоя, Наталю, поезія насичена думками, у ній присутні інтелектуальні шукання, змагання ідей, вона вся дуже патріотична, ти говориш те, що, часом, хочуть, але соромляться сказати інші, або просто не здатні зробити це. Чомусь мені зараз пригадалися патріотичні вірші В. Забаштанського, мабуть схожістю їх настроїв із твоїми...
Спочатку потрібно самому на руках поносити, що б потім, якщо не потрапити на руки, то хоч би ухватитися за шию тієї, яку раніше носив. Оце і вся героїка. Дякую.