Бруд,пане Вікторе,прибирається.Якщо навчити людей не боятися обробити об нього руки,то наша оселя буде чиста,затишна і охайна. Щодо волі--у кожного вона своя.І жити вільним на землі,думаю,не можливо.Людина завжди від чогось-когось залежна. Так вже влаштований світ...
Дякую пане Василю за увагу до вірша.А щодо незрозумілостей ,то це дуже просто.На перше відповім так:*Душу людську часто-густо *накриває*затхлим рядном Мамона(жадібність,корисливість...). Вона (людина) розуміє,що треба йти до чистоти життя (до Божественного),а не може себе*відтягти*від земних скарбів.Тут і є,мені здається,суперечність в самій людині між Мамоною і Богом. А друге --це технічна помилка.Коли друкував ,то недогледів.Уже виправив. Ще раз дякую Вам.Зичу творчих злетів без падінь і ніяких потрясінь.
*Люди, будьмо ж людьми! Крізь безмежжя небес Проглядає на нас закривавлений хрест...* ...Упаде з висоти на дурні головешки і забудем тоді всі доріжки і стежки. Якщо мало життя,щоб душа наситилась добром, то побий блискавице таких й уложи всіх у гроб.
І в цьому наша любов співпадає,пані Людмило.Скажу по секрету, мені теж, дуже ж таки,подобається українська народна пісня.Сердечно вам дякую за щирість.
Ніч. Гроза і Менестрель до знайомих йшов осель. Все по зорях,що світили і на голову мокви пустили. Я ніколи під час грози ,ба,навіть,в ніч глуху,не бачив зоряного неба.А йому повезло...