Настю, у цьому вірші стільки всього, що дочитавши до кінця, забуваєш, з чого все починалося. Може, його би трішки скоротити і повиправляти помилки, повикидати русизми ( як от склоняється) і добре вичитати. Якщо попрацювати ще трохи - вірш буде значно краще читатися і отримає схвальні заслужені відгуки. А ще пораджу, як "художник художникові" - на другий раз друкуй трохи більшими літерами, бо все зливається до купи. Творчих успіхів, поетко!
Пане Василю, я Вас таки "доконаю". Перше - ну для чого тут масло масляне "шлях Дорога", можна ж значно краще наповнити змістом це місце. Друге - "дав тОбі твоє Я", я ж по-дружньому запропонувала лише переставити слова місцями, аби вирівняти наголоси - "твоЄ тобІ дав Я". Скажіть, будь ласочка, що таке, чи хто такий "Икний"? Видно, я відстала від життя. І ще - поставте коми, це ж неважко.
Пане Василю, якщо не дослухатиметеся елементарних порад, більше не бачитиму сенсу щось радити... Щиро, з повагою, Наталія
Василю, підписуюсь під кожним Вашим словом - з добрим серцем треба йти до людей, навіть до тих, які алфавіту досконало не знають, вони деколи можуть заслуговувати на більшу повагу за свої людські якості, аніж неперевершені майстри римування з холодним серцем, байдужі до всього світу, окрім як до єдиних себе, коханих. Прошу нікого не брати мої слова на свою адресу, але є тут кожному з нас над чим задуматись. Ми найперше маємо навчитися бачити поміж рядків і рим - людину з її душею, переживаннями, почуттями, а деколи навіть страхами, розчаруваннями і жалями. Ми повинні не повчати, а навчати і радити. Ми повинні ЗЦІЛЮВАТИ КОЖНИМ СЛОВОМ, а не вбивати у ближньому крихти його віри у нього самого, у людей і життя. Значно важливіше не те, Що ми говоримо, а те, ЯК ми це промовляємо, скільки світла, тепла і любові ми вкладаємо у кожне своє слово, адресуючи його своєму ближньому (дуже часто надто вразливому), який енергетичний заряд це слово несе у світ, навіть, коли це слово критики... Люди, будьмо ж людьми!
Пане Василю, задум дуже хороший, та й віршик, якщо б його трохи підправити, вийшов славний. Не полінуйтеся, попрацюйте трішки над ним, аби він милозвучніше плинув, це не буде важко. Я трохи не зрозуміла, хто таки "Икний"...
Іди вперед, як дідо Твій і тато, Гордись усім, що рідне, що своє. Є шлях Добра, хто піде ним - не втратить, Ріка надій нехай весь час пливе. Шануй усе і всіх, кого зустрінеш. Любові кроком йди через життя. Як будеш з Богом в серці – не загинеш. Хто, як не Бог, Твоє Тобі дав Я. Тому, хто вірить, в світі легше жити. Очікуй, мій коханий, на весну...
А мені чомусь не так соромно за те, що дехто не вміє так бездоганно римувати, як окремі обрані на цьому сайті, як болить серце за те, що ми (не буду переходити на особистості) часами втрачаємо людяність, доброзичливість, розуміння, співчуття, повагу один до одного та до ІНШОСТІ один одного, а це ті риси, які найперше мають бути притаманні Людині. Часом собі думаю - ЩО З НАМИ СТАЛОСЯ, ЛЮДОНЬКИ?... Сумно... А вчитися потрібно нам усім, не дивлячись на заслуги окремих з нас, заслужені (чи ні) лаври та кількість сивини на скронях... Вчімося бути людьми!!!
Чесно скажу - ніколи не вважала себе майстерним поетом, бо праці над римами у мене практично нема, в даному випадку доносила зміст, а він де-не-де проримувався, так що можете це вважати прозою з елементами поезії, той, кому адресувався вірш, я переконана, все зрозуміє, це йому послання. Всі інші не мусять цю річ оцінювати, як поетичний твір. Марієчко, дякую за розуміння!
Філософія, закладена у цьому віршику, заслуговує на увагу. Лиш в кількох місцях наголоси радила би підправити, аби вірш засіяв у всіх барвах. "...вОни завжди двоє" і "крИхкі стіни", - тут треба щось придумати, аби ці наголоси не випадали. а ще - "шукають НАС" мабуть мало бути. А в решту - молодець!