Весна насправді - це стан душі, Колиу серці не йдуть дощі, Як біль утрати в нім не щемить, Як чуєш щастя в собі' щомить, Коли згораєш - та не до тла, І вже не носиш у серці зла, Як відступають усі страхи, І ти долаєш свої шляхи, Коли літаєш на крилах мрій, І ти готовий вперед до дій - В ім*я любові, добра й краси У собі весну завжди носи!
Знову вечір ліг на плечі, Ніч – то час душі розп'ять, Час для свіжих самозречень, Недописаних міжрядь, Недомовлених освідчень, Пошматованих сердець, Як вужем у душу відчай Заповза в глухий кінець, Час розвіяних ілюзій І нав'язливих примар, Коли друзі – вже не друзі, Обезкрилений Ікар, Час на пошук вічних істин І божественних начал, Коли думам надто тісно, Слізно скапує свіча, Коли янголи іскристі Обіймають кри'льми нас, І поет, немов провісник, Проника крізь простір-час...
Лиш той герой, який своє життя Без страху за вітчизну покладає. Лиш той поет, який всі почуття На волю з серця-клітки випускає. Лише герой на зло всім ворогам Зуміє шлях тернистий подолати. Лише поет простим для нас словам Безсмертну силу й мудрість може дати. Лише герой готовий йти на прю Зі світом зла й ніколи не скоритись. І лиш поет промовить: ” Я згорю, Аби у власних віршах відродитись!”.