Весна, насправді - це стан душі, Коли у серці не йдуть дощі, Коли біль втрати в нім не щемить, Як чуєш - щастя вогнем горить, Коли згораєш - та не до тла, І ти не носиш у серці зла, Як відступають усі страхи І ти долаєш свої шляхи. Коли літаєш на крилах мрій І ти готовий завжди у бій - В ім'я Любові, Добра й Краси - У СОБІ ВЕСНУ ЗАВЖДИ НОСИ!
У кожного героя власний кат, Є свій Старшинський в кожного Бандери. У всі віки чатує десь Пилат, А час прийде – постукає у двері. І де б ти не ховався – віднайде, Втекти від нього – надто марна справа. Система знає чітко: як? і де? Героя слід увічнити криваво. Якщо сьогодні твій щасливий час: Є нестрашні ні грати, ні тортури - То завтра може стрітися камаз, Що на дорозі стане смерті муром. У кожного героя власний кат, Що в спину важко дихає щоразу. Лиш на одного дивиться з-за грат, На іншого – чатує з-під камазу…
В гонитвах за принадами життя, За втіхою, за владою та грішми - Забули, що Господні ми дитя На цій землі, щодня все більше грішній. Не вабить нас наближення весни, Ні небо, де Творець спліта сузір’я. Не чуєм, як співають цвіркуни – В полоні ми у ситого зневір’я. Хто ж душу замінив на кам’яну? Чи дзвін монет все може заглушити?! Не пізно з віч зірвати пелену, Любов’ю світ й себе у нім зцілити. Почуймо знову Божі голоси, Милуймось, як цвіте у горах рута, Бо що б там не було – у всі часи ДУША ПОВИННА БАЧИТИ І ЧУТИ!
Та в мене немає сумнівів щодо наявності гарних людей навколо, заради яких хочеться жити, творити і робити цей світ кращим. А цього вірша було написано про інших, на яких мені ніколи б не хотілося бути схожою. Вважаю, що треба мати мужність не тільки оспівувати прекрасне, а й вказувати вголос про негідне, треба все називати своїми іменами. Така моя життєва позиція.
У спеку і мороз, у пору дощову Хай зрине на вустах стосильне - "Я ЖИВУ!" І крізь світи зневір прорветься аж до зір, Щоби вернуть назад й колись сказати - "ВІР!" Тій згубленій душі, що в холод, у дощі І в теплий день ясний стоїть десь на межі З обдертими крильми, похиленими вниз, Яка немов між двох згубилася вітчизн - Своя серед чужих, чужа серед своїх... Лише б цей заклик "ВІР!" ніколи в нас не стих!
Минуле залишай в минулім без жалю, Хай душу воскресить всесильне - "Я ЛЮБЛЮ!"
Дякую, Ігоре, за тепло Ваших слів! Та чомусь в моєму житті так складається, що я надихала до життя, підіймала з колін, вчила вірити у свої сили сотні, якщо не тисячі людей (з 1989 року, як трибун, своїм словом сіяла між людьми світле і вічне, до недавнього часу була дуже публічною і вела за собою великі маси людей...). А щодо себе самої це робити значно важче, хочеться, щоб хтось у тебе віру вдихав, втішав у хвилини смутку... тому й мої вірші, що пишуться лише з болю, такі тужливо-ностальгічні...
Вони були. Та світ цурався їх У всі часи. А надто вже сьогодні. Неначе сонце світить не для них: Такі вони і гнані, і голодні. Життя їх кинуло, мов з борту корабля, Без рятівного кола, без надії. Щодня з-під ніг щезає їм земля, У світі лиш ілюзія їх гріє. Та ми не чуєм докору сумлінь, Хоч і щодня стрічаємо їх нині. А раптом прокажені - тільки тінь Від тих, які засліплені в гордині?!... Та бачить Бог, міняється життя, Ще нині – ситі, впевнені, багаті... А завтра - враз прокляття й забуття - Оселиться проказа й нам у хаті...
Звідки вороги? - Наросли, як гриби по дощі... Коли впродовж багатьох років на всіх перехрестях, в газетах, по Тб та ін. говориш непривабливу Правду про тих, які вважають себе "сильними світу цього" - список ворогів поповнюється дуже стрімко... Та це сумна історія, яку я залишила у минулому ( хоч вороги нічого не забувають...). Та все ж я вдячна своїм ворогам - бо саме вони зробили мене сильнішою і мудрішою, зміцнили мій дух і утвердили мене в думці, що я йшла вірним шляхом - Шляхом Правди і Добра!
Пора осіння – час розлуки, Весни любові вже нема. Ти пригадай кохані руки, Як за вікном буде зима, Коли в обіймах диво-ночі Ви не боялись холодів, Як ви дивились очі в очі, Душею вічно молоді... Згадай, як билось Її серце, Коли туга заполонить. Відкрий душі всі навстіж дверця - А, раптом, знов любов влетить?...
Стежками втомленого світу Моя душа сумною бродить. Здається, й сонце ясно світить, Та не знаходить Душа ні щастя, ні спокОю… Та, знемагаючи від болю В моїм розтерзанім серденьку, Шукаю сили помаленьку І вчуся наче знову жити – Лиш би недолі не скоритись, Із серця камінь не зробити, У вічнім прагненні до щастя Ні перед ким чолом не впасти, Щоб не вподібнитись на звіра, Від болю не утратить віри, У світі цім по правді жити Й повік Людиною лишитись!
В цього світу страшній круговерті, Коли душу і тіло цькують, Коли більшість живе, наче мертві, Про свою забуваючи суть – Дуже важко, хоч вірю, можливо В собі душу святу зберегти, І на зло ворогам всім – щасливо По шляху Віри й Правди іти. Не зважати, що скалкою в оці Будуть мої для когось діла. Від підніжок на кожному кроці Не згорить моє серце до тла.
Хоч живу не заради я слави, Часто йду не туди, де усі – Та підступне, зрадливе, лукаве Не зведе мене на манівці. В моїм серці вогонь ще палає, В непокірних думках голова, Бо я віри в Добро не втрачаю І душа моя все ще жива!!!
На печальні слова ви подмухайте, щоб злетіла з їх щічок вся синь! Ви ж були у стіжку відчайдухами - пригадайте, як пахне жасмин, Як встеляли стежки ранньоцвітами, де Кохана босОніж ішла... Пригадайте - і знову радітиме Ваша спрагла любові душа!
Чом оповилась сумом, Україно? Чого земля від схлипувань тремтить? Здається, щось турбує батьківщину, Й нестерпний біль у грудях їй щемить. А сумно їй, бо мов голодні діти, Гриземось ми за кусень пирога, І всі собі щось прагнемо вхопити – Нам тільки власна шкіра дорога. Тремтить вона, бо чує час негожий У розбраті, що сіємо щомить. Ось народився табір знов ворожий, І знову голова чиясь летить. Погляньте, люди, що із нами стало: Манкурти, фарисеї... Хто ж ми є? Невже було вам горя надто мало, Що думаємо – кожний за своє?
Ти знаєш, промінчик сонця Що раптом крізь хмари прорветься - У серці любов'ю озветься Й зігріє на кожному кроці... Дякую, Катрусю, за високу оцінку моєї поезії! Світись, як сонечко!
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('