Осінній поклик
Припорошена пилом і росами
Густо скраплена сива трава.
Посиніли від холоду осені
На папері печальні слова.
Мерехтять, як жаринки розпалені,
За віконням тремтливі листки.
У минущих сльозах віддзеркалені,
Повертаються пізно думки.
Вслід за клекотами журавлиними,
Заведу свою пісню сумну
Про помилки у юності вчинені
І про тебе – відраду одну.
Застелю всі стежки пізньоцвітами,
Протопчу їх для нас навскоси, -
Щоб удвох повернулись до літа ми,
З багажем нерозтрачених сил.
Заховалися радо від сирості
На далекому лузі в стіжку.
Розімлілу від втіхи і щирості,
Зацілую, бажану й п’янку.
Із гарячого літа вертатися
Ти не схочеш в осінню нуду.
Якщо зможеш на спів обізватися, -
Я тебе, незабутню, знайду…
| 
та
у Вас 
1
