ПОТРЕБА ІДЕАЛУ НЕ ДАРЕМНА! - Вірші про Україну

Всього коментарів: 13
Порядок виводу коментарів: 0Спам 1 Did • 00:32, 10.10.2010 [Лінк на твір] Дуже люблю патріотичні вірші! Дякую тобі, Наталіє, за гарну роботу, 0Спам 2 Валькірія • 11:16, 10.10.2010 [Лінк на твір] На здоров'я, Вікторе!Я щоправда це не називаю роботою... 0Спам 5 Did • 11:37, 10.10.2010 [Лінк на твір] Душа відпочиває, а мізки, Наталіє, прцюють, чи, може не так?.. 1Спам 6 Валькірія • 12:04, 10.10.2010 [Лінк на твір] А в мене все навпаки, Вікторе, в мене душа ніколи не відпочиває, а мізки можуть... щоб це зрозуміти, треба знати мене краще 0Спам 9 Did • 22:12, 10.10.2010 [Лінк на твір] 0Спам 3 allagrabinska • 11:25, 10.10.2010 [Лінк на твір] Чудово!!! Лишається хіба аплодувати 1Спам 4 Валькірія • 11:29, 10.10.2010 [Лінк на твір] Дякую, Алло, хоча моя патріотика пишеться мені лише від болю, на жаль... 0Спам 7 COCODE • 21:27, 10.10.2010 [Лінк на твір] Я теж підмітив твій біль.....для себе. Закінчення настільки казкове, що просто хочеться повірити у казку 0Спам 11 Валькірія • 18:40, 11.10.2010 [Лінк на твір] Навіть якщо розумом розумієш, що чекати прийдеться надто довго - все ж так хочеться вірити у Диво... 0Спам 8 45tom • 21:45, 10.10.2010 [Лінк на твір] …Із небуття, із попелу, із тліну, Оспівана поетами в віршах, Постане скоро вільна Україна, За котрою зтужилась так душа! - хочеться вірити, але не хочу чекати ще 100- 200 років(мабуть не дочекаюся такий термін) 0Спам 12 Валькірія • 18:42, 11.10.2010 [Лінк на твір] Може, Олексію, душа й дочекається, але... вже в іншому тілі... 0Спам 10 Shtanko • 15:57, 11.10.2010 [Лінк на твір] Чудовий вірш!! Тільки серце надто болить за неньку. О, Україно! Зглянься, мила! Обдумай певно все, як слід... Я хочу, щоб ти вільно жила І спромоглась на гарний плід... Я йду кривавими житами... Яка ж прекрасна неба синь... Я хочу лиш одного, мамо, - Дивитись гордо в далечінь! 0Спам 13 Валькірія • 18:45, 11.10.2010 [Лінк на твір] Чом оповилась сумом, Україно? Чого земля від схлипувань тремтить? Здається, щось турбує батьківщину, Й нестерпний біль у грудях їй щемить. А сумно їй, бо мов голодні діти, Гриземось ми за кусень пирога, І всі собі щось прагнемо вхопити – Нам тільки власна шкіра дорога. Тремтить вона, бо чує час негожий У розбраті, що сіємо щомить. Ось народився табір знов ворожий, І знову голова чиясь летить. Погляньте, люди, що із нами стало: Манкурти, фарисеї... Хто ж ми є? Невже було вам горя надто мало, Що думаємо – кожний за своє?

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі