Зустрілись закохані очі – Слова всі замовкли у мить. Пітьму найтемнішої ночі Спроможна любов освітить. Закохане серце зуміє Без слів промовляти пустих. Хто любить – усе розуміє, Кохання – дарунок святих. Як стрінуться губи коханих – Нектару п’янкіше нема. Ідуть по дорогах незнаних, Їм навіть зима – не зима. Як стрінем свою половину – Мов ближчі до Бога стаєм. Що маєм найкраще – до згину Коханим своїм віддаєм!
Ця тема й справді мені дуже близька, бо вже понад 10 років я зі своєю громадянською лірикою по усіх громадсько-політичних заходах, я становилася в поезії як такий собі "барикадний поет"...
Ось шкандибає Слово, Втомлене в битвах грізних, Хтось його обезкровив В лапах своїх залізних. Знищене і обдерте, Сотні разів розп'яте, Наче душею мертве, Вбите жорстоким катом. Ледве кидає погляд В небо таке скорботне, В погляді стільки болю, Але вже зримий спротив. Кинута кимсь монета В церкві фальцетом стогне. Підкуп, а чи пожертва? Морок вростає в скроні... Знову бруківка, суржик, Беркут - криваві руки, В серці холоднім - стужа, Ближньому ближній - круком. Ворог, мов звір голодний, Душить дитя в колисці... Досить ярів холодних, Кров'ю в сиру землицю! Рабство лиш гірше смерті. Крути. Повстання. Поступ. Пам'ять не вдасться стерти! Скажем тиранам - досить!
Знову поет-провісник Скапує кров'ю в рими В пошуках вічних істин, Хоче з'єднатись з ними. Прагне себе наситить Волею, наче птаха. Боже, зціли нас світлом! Дух воскреси із праху!
Зверніть увагу - перші дві строфи у наших віршах мають однаковий ритм і розмір, а далі у Вас рядочки почали стрибати, їх би трохи підрихтувати - було б супер!
Холод. У душах крига. Весни згубились в дорозі. Люд від зими не оклигав, Хоч закипає розум. В серці живе зневіра, День не несе надії, Душі навколо сірі, Втомлені від бездії. Совість людська хвора, Все, що святе, продали. Те, що було потворне, Вищу ціну дістало. Те, що горіло в грудях, Нині лише тліє. Слово несе облуду І покривається цвіллю. Довго травили волю, Доки її не стало. Пишуть за нас ролі, Потім ведуть на поталу. Хто нам цю кривду робить? Док нам терпцю стане? Ми не в смугастих робах І не усі безталанні! Хай собі "світу сильні" Граються в чорні ради. Ми не раби - вільні Жити себе заради! Грози шматують небо, Наче для нас розплата... Час починати з себе Світ цей на краще міняти!
Дякую, пані Катерино, за такі щирі слова на мою адресу, мені аж ніяково від них... Я щоправда не вважаю це чимось особливим, просто це те єдине, що я навчилась робити найкраще - промовляти до людей, роблю це усе своє свідоме життя, починаючи ще з 1989 року з виступів на перших багатотисячних вічах, на яких виборювалась Україна...
Ніч перейде у нову днину, Туман розвіється з душі, І життєдайності дощі Омиють стежку ту єдину, Що приведе у гавань мрій, Де з дня у день одвічне літо, Де можна серце обігріти У сяйві дивної зорі - Вона - Любов...
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('