Ех, Укране... будем сподіватися, що за таке благе діло татко буде не те що не покараним - а навпаки - винагородженим... а найкраща нагорода - це щаслива доля дітей на рідній землі!
Знову морок ліг на плечі, Ніч – то час душі розп`ять, Час для свіжих самозречень, Недописаних міжрядь, Недомовлених освідчень, Пошматованих сердець, Як вужем у душу відчай Заповза в глухий кінець, Час розвіяних ілюзій І нав`язливих примар, Коли друзі – вже не друзі, Обезкрилений Ікар, Час на пошук вічних істин І божественних начал, Коли думам надто тісно, Слізно скапує свіча, Коли янголи іскристі Обіймають крильми нас, І поет, немов провісник, Проника крізь простір-час...
Зима. Вікно. Окраєць неба. Чийсь слід у пам'яті снігів, Його душа, сумна без Тебе, Немов ріка без берегів, І крила мрій, що прагнуть лету, Вогонь роздмуханих бажань, І світлий сум душі Поета, Що зазирає знов за грань, І чорний крук, що з небо-висі Кидає тінь на Твої сни, І дві душі, що обняли'ся У вічнім прагненні весни, І промінець, що розтинає Пітьму світів у час світань, І Він, який ще й сам не знає, Що Ви віднині - інь та янь...
Журавлі, і жита, і зливи, І журливе з небес "курли", І задивлена вдалеч, сива Мати з поглядом ніжно-сумним... В полиновий вінок сплелися, У мозаїку спраглих душ... Час на серці зарубками висік: "Я до Храму крізь Вічність йду"...
Клятий вітер Не голубить - Ломить віти В кроні дуба, Ворон кряче, Стогнуть гро'ми, Небо плаче З перевтоми. Осінь квилить, Рве волосся, Люд безсилий Волі просить. В серці темінь Безпросвітна, "Дайте кремінь - Прагнем світла!". Очі страхом Повноводні, Нема шляху - Вир безодні, Під руками Мокра скеля. Де ж той камінь? Невеселі Бродять люди, Наче мертві, Прагнуть Чуда - "Вирви серце! Де ж ти, Данко? Озовися!"... До останку люд молився...
Хай Твої вірші любов’ю пахнуть, Ще пахнуть медом, весною, дивом, Бринять зірками в краплинках зливи, Злітають в небо чарівним птахом І проростають у щось ПРАВДИВЕ, Що подолає вершини й терня, Омиє серце у ніжній ласці, Хай це ПРАВДИВЕ засіє зерна, Що щедро вродять для Тебе щастя! Хай Твої вірші джерельно-чисті Всіх нас ще довго втішати будуть. Квітуй, Кульбабко, для нас світися, Бо ТИ НАСПРАВДІ - ВЕЛИКЕ ЧУДО!!!