П ривітне сонце світить не для тебе, О бмерзле гілля може й не заквітне, Р озлоге небо, наче і не небо – О мана в висі, зовсім непомітна. Ж орстокість долі ранить твою душу, Н адломиш крила, прагнучи злетіти, Е тюдом смутку милуватись мусиш, Ч ерствіє серце від облуди світу... А чи не варто порожнеч позбутись???
Знай - твоя думка матеріальна, допоки думатимеш, що ти менш вартісніший, аніж ті, які тебе вчать жити і думати - будеш почувати себе людиною другого сорту. Почуття власної гідності - це не вада і не гріх, це риса Вільної Людини!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Дякую, Ірино. Гадаю, якщо не маєш що навесну засіяти у землю - починаєш себе запитувати "чому?", ось тобі й іспит перед самим собою... та це, звісно, особистий вибір кожного...