В життя є тисячі принад, Воно барвисте, мов весна. Є в нім любов і колір зрад, Є вгору шлях і шлях до дна. Життя солодке, наче мед, Та водночас – гіркий полин. Та ми уперто йдем вперед, Мов підганяєм часу плин.
Не раз збиваємось з шляху І озираємось назад, За мить – позбулися страху, Бо шлють нам милість небеса. Життя так схоже на політ, У мріях линемо у вись. Та невблаганний білий світ, Бо власних крил давно зреклись.
Ми відучилися літать, Самі собі відтяли крила, І наші душі наче сплять, І десь згубилася вся сила. А залишився тільки страх, Страх до всього, і навіть ...жити, І мало хто з нас в небесах Ще прагне крила обпалити!
Ірино, тут не потрібно боятися критики, вона тут доброзичлива і спрямована лише на вдосконалення нашої творчості. Ми тут усі одні одним даємо поради, вказуємо на недоліки ( а не лише хвалимо), але це лише стимулює і окрилює. Сподіваюсь, Вам разом з нами також хотітиметься рухатися лише вперед!
Я також люблю Маргариту, в моєму житті багато схожого... Так хочеться, аби нестримні вітри життя втихомирилися нарешті, так хочеться оселитися років на 300 разом з рідною Душею десь там, де лісочок, струмочок і маленька хатинка... Дякую, пані Валентино, за те, що так глибоко проникли в мою душу!
На нашому сайті на одного анумика побільшало! Вітаю, Ірино, з тим, що Ви влились у нашу поетичну родину. Хай Вам буде тут тепло, затишно і приємно проводити час!