колись ми були
крилаті –
вміли
літати…
може,
не так довершено,
як пташки,
але –
не згірш
за метелики.
ото й любим
квітки…
щоправда,
гніздечка-хатки
також
вміємо вити…
і без неба –
вільного і високого,
негодні
жити.
схоже,
усе-таки
ми
пташки…
чорні і білі,
у земному виявленні –
безкрилі.
то де ж
наші крила?
хто
нас викинув
з неба?
чия в тому
лиха
потреба?..
в піднебессі
невидимім – тісно.
і без нас там
вільніше,
звісно ж…
отакі поетичні
сентенції:
приземленість наша –
результат
піднебесної
конкуренції…
дітям!
дозволено знати,
яким способом
люди
вміють літати…
але –
і вони
забудуть…
різні на те причини –
вороги піднебесні
сіркою
дихають
в спину –
спокушають
людину.
…хтось
кулачком безневинним
мамі ударить в груди,
…хтось
бабці скаже
непоштИвне: «Ти!..»
чи татові,
після денної
виснАжливої роботи
криком нічним
завадить спочи-ти…
…хліб знічев*я
на долівку кине,
не подасть спраглому
філіжанку води…
пташку
каменем ранить,
на сході сонця
не встане,
зрадить кохану,
порушить
обІцянку дану,
втратить міру,
потопче віру,
кине брудом
в сирітський тин –
багато
всіляких причин…
…не навчиться прощати,
постійно
буде супити брови,
не вмиє зо сну чоло…
не підмете хати…
зречеться любові…
от так
і втрачаємо
право літати –
ніби
таланту крилатого
у нас
з народження
й не було…
а захланність?
заздрощі?
гнів?
лінивство:
рада б
душа до польоту,
до раю,
та причини
сірчано палаючі –
не пускають…
причини ці –
непідйомні
для крил
камінці.
…окропи нас гісопом,
і станемо на крило –
ключами білими
здіймЕмось на Світло:
В життя є тисячі принад, Воно барвисте, мов весна. Є в нім любов і колір зрад, Є вгору шлях і шлях до дна. Життя солодке, наче мед, Та водночас – гіркий полин. Та ми уперто йдем вперед, Мов підганяєм часу плин.
Не раз збиваємось з шляху І озираємось назад, За мить – позбулися страху, Бо шлють нам милість небеса. Життя так схоже на політ, У мріях линемо у вись. Та невблаганний білий світ, Бо власних крил давно зреклись.
Ми відучилися літать, Самі собі відтяли крила, І наші душі наче сплять, І десь згубилася вся сила. А залишився тільки страх, Страх до всього, і навіть ...жити, І мало хто з нас в небесах Ще прагне крила обпалити!
не те щоб гріховність... необережність, недодуманість часом... усе це збирається докупи і заважає літати... приземляє... хто може уникнути якихось помилок, часто несвідомих... але можна намагатися... такі зусилля не пропадуть марно... дякую... приємно з Вами дружити
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")