ОБЕЗКРИЛІСТЬ

колись  ми  були  
крилаті  –
вміли  
літати…
може,
не  так  довершено,
як  пташки,
але  –
не  згірш
за  метелики.

ото  й  любим  
квітки…

щоправда,
гніздечка-хатки
також
вміємо  вити…
і  без  неба  –
вільного  і  високого,
негодні
жити.

схоже,  
усе-таки
ми
пташки…
чорні  і  білі,
у  земному  виявленні  –
безкрилі.

то  де  ж
наші  крила?
хто
нас  викинув
з  неба?
чия  в  тому
лиха  
потреба?..

в  піднебессі  
невидимім  –  тісно.
і  без  нас  там
вільніше,  
звісно  ж…

отакі  поетичні
сентенції:
приземленість  наша  –
результат
піднебесної  
конкуренції…

дітям!  
дозволено  знати,
яким  способом
люди  
вміють  літати…
але  –
і  вони
забудуть…

різні  на  те  причини  –
вороги  піднебесні
сіркою
дихають  
в  спину  –
спокушають  
людину.

…хтось
кулачком  безневинним
мамі  ударить  в  груди,
…хтось  
бабці  скаже  
непоштИвне:  «Ти!..»
чи  татові,
після  денної
виснАжливої  роботи
криком  нічним
завадить  спочи-ти…

…хліб  знічев*я
на  долівку  кине,
не  подасть  спраглому
філіжанку  води…
пташку  
каменем  ранить,
на  сході  сонця  
не  встане,
зрадить  кохану,
порушить  
обІцянку  дану,
втратить  міру,
потопче  віру,
кине  брудом
в  сирітський  тин  –  

багато  
всіляких  причин…

…не  навчиться  прощати,
постійно  
буде  супити  брови,
не  вмиє  зо  сну  чоло…
не  підмете  хати…
зречеться  любові…

от  так
і  втрачаємо  
право  літати  –
ніби  
таланту  крилатого
у  нас
з  народження  
й  не  було…

а  захланність?
заздрощі?
гнів?
лінивство:
рада  б  
душа  до  польоту,  
до  раю,
та  причини
сірчано  палаючі  –
не  пускають…

причини  ці  –
непідйомні
для  крил
камінці.

…окропи  нас  гісопом,
і  станемо  на  крило  –
ключами  білими  
здіймЕмось  на  Світло:

пронеси
мимо  вуст
сю  чашу  –
тимчасове
каліцтво
безкриле  наше.