У листах, що злетіли поштою, малювала свій нотний стан, де шифровані звуки зрештою на пюпітрі лишили шрам. І між нами роки і вічності, і між нами співзвуччя снів... Набули все ж ознак окличності ті ім'я, що в мені зронив.
Шкода, що так швидко, осінь відступила, під навалу зимню, в холод, у сніги... Миттю моє серце страхом полонило,- а чи повернуться весняні плуги? Але підсвідомо, у душі є віра, що в садах квітучих, ти любов знайдеш, вернеться і травень... всьому певна міра... Час же гоїть рани, що не мають меж.
Бо цікавість виявляв, наш Жираф невпинну, - голу шию виставляв на холодну днину, бо без курточки бродив, заголивши спину... Ось тепер і захворів - Матиме - ангіну.
То Муза у гаю збирає, осінні рими і пісні, а лиш повернеться, ми знаєм, - заграють ноти голосні, а може й тихі, зовсім ніжні, знайдуть поета й читача... І буде як у ночі сніжні плекати нове "дитинча"
Хоче жінка, моя рибка, Дід до рибки промовля, Грошей кучу, ще й лебідка, Хоче змитись звідсіля... (О.С. Пушкін "Сказка о рыбаке и рыбке..." - на новий лад).
Памятай же свято - В казці є мораль така - Хочеш забагато, будеш мати мідяка (ну або ночви)..
Дякую, земляче, за увагу та пропозиції. Удосконаленню не має меж, звичайно хочеться висловитись найкраще, та й змістовне навантаження, образи і т.д. Спочатку здається і гарно, а згодом, під іншим кутом подумав, інший настрій, і ляпи бачиш. А "компАс" - це так власне моряки його називають, нічого я не змінював...
Дякую, Наталіє, за чудовий коментар. А ще за Ваш вірш, той в якому, я плутався і миготів зі своїми пропозиціями. А потім - бачте що вийшло, аж самому сподобалось.